Kюди часто перебільшують роль щастя в своєму житті. А щастя насправді – дуже близьке. Ось були ми сьогодні на Десні. І це щастя. Цілі квадратні кілометри щастя. І вони поруч. І не треба нікуди їхати особливо, щоб його помацати, відчути, побачити, понюхати (так, щастя можна понюхати!) Бо щастя – це часто дуже маленькі і доступні речі. Сонце і вітер. Річка і хмари. Можливість пробігтися і розім'яти м'язи. Рідні люди. Рідна музика. Добре вино.

Щастя повно, воно скрізь, воно поруч, воно огортає нас, як своїх дітей, воно зігріває нас, розтікаючись по всьому тілу, воно тримає нас на своїх руках, воно пропонує себе задарма, просто так, воно не в дефіциті. Якщо вас не торкнулася війна, вас оминув голод чи якісь великі хвороби – то ви вже щасливі. І скаржитися – це гнівити богів.

Набагато важливіше, ніж щастя, – це здатність зробити у житті щось важливе. Ось тут справді починаються нюанси. Бо зробити щось важливе – складніше, ніж бути щасливим.

І якщо доля вирішила так, що ти маєш бути трішки нещасним, щоб зробити щось важливе, – ок, тоді треба побути нещасним. Ну хоча би інколи). Бо щастя від тебе нікуди не втече. Воно чекатиме на тебе за порогом, воно не звірятиме годинника, воно не даруватиме себе комусь іншому, воно берегтиме вірність тобі, попри все. Його на тебе вистачить.