Рідних брата і сестру, похованих за сотні кілометрів один від одного в стародавній Іспанії, було пов'язано за допомогою аналізу ДНК приблизно через 1600 років. 

Їхня дивовижна історія є частиною масштабного генетичного дослідження, яке розкриває, як римське правління глибше змінило населення Піренейського півострова, йдеться в статті Arkeo News, інформує UAINFO.org з посиланням на NV.

У пізньоримській Іспанії померла жінка, яку поховали біля Віа Августа, однієї з головних доріг імперії. У її могилі знайшли скляну посудину та дві золоті шпильки, пов’язані з традиціями Дунаю та Чорного моря. За сотні кілометрів звідти, у стародавньому місті Августа Емеріта, в іншому похованні зберігалися останки її брата.

Протягом понад 1600 років їхній сімейний зв’язок залишався прихованим, зберігся лише в останках, які вони залишили після себе. Поховані за сотні кілометрів один від одного, брат і сестра могли ніколи більше не бути пов’язані. Але через століття після їхньої смерті давня ДНК нарешті виявила зв’язок, який не стерли ні відстань, ні час.

Дослідники ідентифікували брата на кладовищі Лос-Бланес в Аугуста-Емеріта, сучасній Меріді на заході Іспанії. Його останки датуються періодом між 364 і 535 роками нашої ери. Його сестру поховали в Осталот-Ільдум, придорожньому комплексі вздовж Віа-Аугуста на північному сході Іспанії, де її поховання датується періодом між 257 і 409 роками нашої ери.

Генетичний аналіз встановив їхнє братнє споріднення та показав, що обидва мають походження, тісно пов’язане з населенням Центральної та Північної Європи. Дослідники припускають, що вони, можливо, належали до першого покоління мігрантів, які прибули на Піренейський півострів у період глибоких політичних змін.

Читайте також: В натуральну величину: в Африці знайшли ймовірний портрет нубійського царя

Поховання жінки є особливо показовим археологічним контекстом. Її золоті шпильки, пов’язані з дунайсько-понтійськими традиціями, нагадують предмети, знайдені в Лос-Бланес, що свідчить про культурні зв’язки між громадами, розділеними значними відстанями.

Згідно з дослідженням, ці брат і сестра представляють найбільшу географічну розбіжність, задокументовану між родичами першого ступеня спорідненості у стародавньому записі ДНК. Їхні стосунки також порушують питання, на які археологія поки що не може відповісти. Чи подорожували вони разом, перш ніж обрати різні шляхи, чи розлучилися під час ширшого переселення людей до Іспанії?

Дослідники припускають, що жінка могла померти під час міграції на південь, поки її брат продовжував рух до Аугуста-Емеріта. Однак їхні точні пересування залишаються невідомими, і наявні дані не можуть встановити, чи подорожували вони разом.

Римська дорожня мережа, можливо, відіграла вирішальну роль у пересуванні цих людей Іспанією. Дослідники підрахували, що подорож між місцями їхніх поховань займала приблизно 24 дні пішки або 14 днів верхи на коні. Поховання жінки поблизу придорожнього заїжджого двору свідчить про те, що інфраструктура, побудована за часів римського правління, продовжувала служити мандрівникам навіть по мірі ослаблення імперської влади. Ця мобільність була особливо важливою протягом V століття, коли свеби, вандали, алани та вестготи проникли на Піренейський півострів і створили нові центри політичної влади.

Читайте також: Дивна поза померлого: у Хорватії виявили скелет римської епохи, похований обличчям донизу

Однак історія брата і сестри є лише частиною набагато ширшої демографічної картини. Їхній генетичний зв’язок допомагає проілюструвати переміщення людей по всій Іспанії, тоді як ширше дослідження показує, як різні хвилі міграції вплинули на населення півострова. Міжнародна дослідницька група під керівництвом Пабло Карріона та його колег зібрала генетичні дані 243 стародавніх осіб, виявлених на 31 археологічній пам’ятці по всьому Піренейському півострову. Дослідники порівняли ці результати з раніше опублікованими стародавніми геномами, щоб дослідити зміни популяції приблизно між 100 та 800 роками нашої ери.

Їхні висновки показують, що римське правління принесло значну генетичну різноманітність до Іспанії через міграцію зі Східного Середземномор’я та Північної Африки. Серед 66 осіб римського періоду, досліджених в одному аналізі походження, 55 мали генетичне походження, пов’язане зі східним Середземномор’ям. Дослідники виявили особливо сильні зв’язки з популяціями, що нагадують римську та візантійську західну Анатолію, включаючи регіони, пов’язані з такими стародавніми містами, як Ефес, Пергамон та Смірна.

Північноафриканське походження також поширилося, особливо в південній та центральній Іберії. У групі з 34 осіб римського періоду з південно-східних поселень дослідники виявили це походження у 33, виявивши широкі зв’язки по всьому західному Середземномор’ю.

Ці висновки свідчать про те, що римська Іспанія була набагато генетично різноманітнішою, ніж її доримське населення. Торгівля, імперське управління, військова діяльність та переміщення людей пов’язували півострів з віддаленими частинами Середземномор’я.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube