Кожна країна захищає свою мову, плекає її, створює умови для її вживання, спонукає національні меншини вивчати державну мову, разом з тим допомогає розвивати мови національних меншин, їхню культуру, але скрізь основою і запорукою цього розвидку є міцна підтримка мови основного етносу, корінної нації.

Уявить собі, щоб араби або іспанці Франції, індійці або ірландці Британії, індонезійці або французи Нідерландів, росіяни або поляки Литви, українці або німці Польщі, татари або башкири Росії не розуміли державних мов.

Уявить собі, щоб мігранти в будь-якій країні Європи почали вимагати, щоб з ними розмовляли їхньою мовою, бо вони не бажають вивчати державну.

В Україні все навпаки. І винні в цьому самі українці. Ніхто інший. Так, звісно, росіяни вважають, що Україна не окрема держава, а якась дивна територія, на якій люди розмовляють на діалекті, який вони, представники великого російського народу не мають за потребу вивчати.

Бо ці українці повинні знати російську. І українці знають її. Це є плюс. Але коли росіянин стає громадянином України, працює в Україні, він повинен вивчити українську.

Я не знаю, що ще потрібно трапитися, щоб і самі українці почали поважати свої коріння, свою мову, свою історію, свої традиції.

Що треба статися, щоб розмовляти українською стало б престижно і модно. В боргу перед мовою і культурою і влада.

Нема другорядних питань в галузі культури. А якщо вся культура стає другорядною, це вже біда.

Бо культурний фронт є таким самим важливим як і інформаційний, як і боротьба на Сході з агресором і терористами, як війна з корупцією.

Бо всі ці фронти - це битва за гідну і незележну Україну.