«Здравствуйте, меня зовут Виктория, мы проводим маркетинговое исследование и опрос пользователей кабельного телевидения. Можно ли задать вам вопрос?»

«Добрий день, Вікторіє, а можна Вам поставити запитання? Ви телефонуєте потенційному респондентові в Києві, в Україні, чому ж звертаєтеся до мене російською?»

«Дело в том, что это стандартное приветствие, но я могу перейти и на украинский».

«Дякую, Вікторіє. Зателефонуйте, як поміняєте стандарти».

Я це, власне, до чого. Мені не важко перейти на російську, і я це часто роблю, частіше, ніж треба. І кожен раз коли я йду назустріч співрозмовникові, втрачається черговий шанс на те, що ще один сайт буде мати українську версію, нове інтернет- чи паперове видання вийде українською, меню й вивіску в новому кафе в Києві напишуть українською, чиясь дитина піде в український, а не російський перший клас тощо. Бо навіщо себе силувати?

Так що, вибачайте, звертайтесь українською, тоді й поговоримо.