Формально - за вісім з половиною мільйонів доларів за послуги американській фірмі, результати якої практично не були використані. Вісім з половиною - мало не сексуальний трилер.

Лавринович юридично освятив диктатуру Януковича, починаючи з повернення Конституції 1996 року, коли президенту дали повноваження, за які народ у 2010 році не голосував, і закінчуючи Майданом і війною Росії проти України. Це мав би бути політичний процес, і цього не треба боятись.

Якщо ми запровадили люстрацію, аби такі, як Лавринович, більше не прийшли до влади, то ці люди тепер повинні відповісти за свої злочини перед народом. І не лише в площині фінансовій, а насамперед політичній. А то буде як з відомим гангстером, якого засудили не за вбивства, а за несплату податків.

Тепер колишній міністр юстиції стає героєм дня. Він базікає про політичні переслідування, критикує нинішню владу. Годі почути з його вуст слова покаяння за трагедію українського народу, до якої він причетний. У Гаазі його місце буде поруч з Путіним і Януковичем.
Нагадаю, що Лавринович був одним із лідерів національно-демократичного відродження, чільним діячем Народного Руху України. Декілька скликань він представляв у Верховній Раді громади Західної України, був навіть Почесним громадянином одного містечка на Львівщині.

Коли почалося його переродження? Чи він завжди був захланним до грошей і прагнув влади? А, може, в громадській свідомості спрацює версія, що буцімто Лавринович повірив Януковичу і хотів зсередини реформувати режим? Мовляв, не вийшло, і мусив стати слухняним знаряддям у руках диктатора, адже інакше мова могла йти про фізичне знищення.

Насправді все набагато простіше. Упродовж віків знаходилося чимало українців, які гнули спину перед сильнішим окупантом. Багато наших земляків фактично створили Російську імперію, зрікшись українства. Оця меншовартість передається на генетичному рівні.

Головний принцип цих перевертнів полягає в тому, що незалежна Україна - це міф, а комфортне життя собі можна і треба забезпечити. 

Лавринович щиро вірить у політичні переслідування і помсту з боку нинішньої влади за участь в роботі уряду Азарова. Він абсолютно переконаний, що не здійснював злочинів проти українського народу.

В його вустах підтверджується народна приказка, що закон - як дишло: куди повернеш - туди й вийшло. Тому й судді Конституційного суду, які повернули Конституцію 1996 року, зараз без тіні сумнівів дають "добро" змінам до Конституції в інтерпретації Порошенка. Як обслуговували владу, так і продовжують це робити.

Україну й так звинувачують у політичних переслідуваннях тих, хто вірою й правдою служив Януковичу. Якщо ми й далі фіксуватимемо увагу на фінансових чи якихось інших "гріхах" колишніх можновладців, то ця думка пануватиме. Слід показати світу, що мова насамперед йде про політичні звинувачення, а фінанси й те інше є похідною складовою.

Боюся, що провину Лавриновича в оборудках з американською фірмою не доведуть. Можливо, розслідуватимуть якусь іншу справу - теж фінансового характеру чи дотичну до цієї сфери. Врешті, скінчиться тим, що Лавринович втече з України і даватиме інтерв'ю разом з Януковичем, вважаючи себе політичним емігрантом.

І лише суд в Гаазі може поставити крапку в цій історії. Головне, щоб Україна максимально до цього долучилася, а не просто надувала щоки, імітуючи правосуддя.