Зараз розкажу вам одну неприємну напів закулісну історію. Думаю, причетним та непричетним варто знати деякі деталі цієї історії. Імен називати не буду, бо мета тут притча та мораль.

Перші волонтери з'явились в Міністерстві оборони у листопаді минулого року. Ми проходили конкурсний відбір та поліграф. Ті, хто пройшов не знали одне одного, окім 2 людей. Ніхто не знав що йому доведеться робити, і як довго.

Волонтери - люди різні, волонтерська робота і робота в Міністерстві - це різні речі.

Спочатку ми тикались-микались по різних напрямках, там перевіряли, там копали, там шукали. Але дуже швидко стало зрозуміло, що від точкових ударів неефективність системи не зламати. Волонтерська діяльність в міністерсві почала структуруватися у різні проекти реформ. Першу групу волонтерів об'єднали із іншими групами які починали працювати над створенням державного підприємства для забезпечення сил спецоперацій. Серед тої групи було багато різних фахівців, які працювали на волонтерських засадах у проектах.

Спочатку проектів було 6, потім ставало дедалі більше.

Я очолив проект "Електронні закупівлі". Інші волонтери з групи перших, "волонтерський десант" розподілилися між різними проектами і працювали за своїми напрямками.

Але разом з тими, з нами пройшла одна "паршива вівця", під шкурою волонтерського проекту про створення зимових спальників.

Попри погані результати поліграфу, його вирішили взяти для реалізації цього проекту в межах МО.

А тепер про те, якими різними можуть бути волонтери, і про те, що "волонтерство" - це не обов'язково ознака моральної чесноти.

Отже, ця людина провалила реалізацію проекту в межах Департаменту закупівель, його доробляли інші люди. Потім відверто лобіювала фірму-розрбинка ТУ, яка програла один з тендерів по закупівлі таких спальників.

Попри визначений напрямок людина займалась чим хотіла, що в цілому було схоже на партизанщину, а не роботу на поліпшення чогось. Шукала інформацію та виливала у свій фейсбук. Не взялася за жодну справу і жодної справи не закінчила, не принесла жодного результату. Коли з нього почали питати, він перестав з'являтися на робочому місці і його не було два (!) місяці.

Ми не стали терпіти щоб така людина ганьбила (передусім в міністерстві) репутацію волонтерів, і почали процедуру звільнення за порушення трудової дисципліни, яка тривала 6 місяців, включала в себе 4 службових розслідування та 2 догани, 2 засідання профспілкових комітетів (так, вони існують), які давали згоду на звільнення. Так, щоб б ви думали? "Волонтер", як заправський "генерал-пі*арас" вступив в профспілку, щоб його не можна було звільнити без її згоди. "Волонтер", як заправський чинуша звертався в усі установи, щоб загальмувати нашу роботу (то йому комп'ютера немає, то принтер смердить. то ще щось), від чого члени волонтерського десанту давали десятки роз'яснень і гаяли свій час. Як заправський чинуша він пішов у структури генерального штабу (абсолютно невідомі нам), де заручився підтримкою чинів звідти, які дали йому грамоти (і потім отримали догани за них :)).

Не знаю які схеми він тут будував, що за нього вступились запитами два якихось депутати (при чому що останні 4 місяці ККД його роботи було нульовим). Але це все не допомогло. Терпіти таку поведінку ні від старих працівників МО, ні від пройшовших з нами авантюристів ми не стали і довели справу до кінця - до його звільнення. А в самому кінці виявися ще один прикрий факт. Інший наш колега, який теж не зміг реалізувати себе у жодному з проектів, не змігши принести системну користь в МО, перейшов на бік популізма, інтриг та розповідей про змови і потоки. Ну втім, у нього була хоч крапля честі написати заяву про звільнення.

Це була притча. А мораль - єдиним критерієм роботи має бути не те, чи був ти військовим льотчиком, чи був ти в афганській чи іншій сотні самооборони, чи був ти волонтером, чи був ти бізнесменом, чи не був ніким - а те, наскільки ефективно ти можеш працювати. І чи є результат від твоєї роботи.