Московська «церква» за весь час свого існування була більш-менш православною ніби церквою лише кілька десятків років. А саме роки від ніконіанської реформи середини сімнадцятого століття до ліквідації патріархії Петром на початку вісімнадцятого.

До Нікона в межах московської «церкви» уживалися й перебували в молитовному єднанні православні, монофізити, маніхеї, несторіани, синкретисти та інші. До реформи, з причини своєї темноти, вони не здогадувалися, що належать до різних релігій. Реформа відкрила їм очі й вони розійшлися старовірськими напрямами. Ця дореформена суміш не може називатися православ'ям.

Петро перетворив московську «церкву» на протестантську деномінацію. Він її очолив, підпорядкував світському «священному синоду», спеціальним законом скасував таємницю сповіді.

Для прикладу, коли те саме в Англії трохи раніше зробив Генріх VIII, усі визнали англіканську церкву протестантською.

Від Петра московська деномінація стала одним з державних департаментів, але в жодному разі не церквою.

Московська «патріархія» була відновлена Сталіним у 1943 році. За формальними ознаками очолена цією «патріархією» організація може вважатися православною, але не може вважатися церквою.

Саме тому православний християнин має розпалювати кадило жаринками зі згарища московської «патріархії».