Давав коментар одному зі львівських видань. Серед того, про що питали: «Чому українці окупованого Донбасу не виїжджають звідти, а залишаються жити там, незважаючи на бандитський режим?».

Я нагадав колегам-журналістам про іншу окупацію і про інший бандитський режим: і в 1939, і в 1944, коли на багнетах Червоної армії в Західну Україну прийшло НКВД і комуністичний режим, значна частина населення – щирих українців і патріотів – не виїхала із рідної землі, сподіваючись на швидкі проукраїнські політичні зміни. А дехто, попри свою ненависть до москалів, попри те, що їх близькі і родичі воювали в лавах УПА, заради своїх дітей та, чого там гріха таїти, і майна, імітував лояльність до радянської влади.

Усі ці механізми діють і на окупованому Донбасі, коли син чи чоловік зі зброєю в руках у лавах ЗСУ чи Національної гвардії нищить ворога, а його батьки слухняно живуть в окупованому Донецьку.

Тож будьмо толерантними! І приміряймо ситуацію не на ідеальні розклади і не на політичні гасла, а на реалії.