Мені дорікають, що я пишу забагато негативного про нашу армію. Мовляв, відбиваю бажання служити та деморалізую особовий склад:). Я пишу про те, що бачу: офіцерів запасу без військового досвіду, кадрових офіцерів, що ментально ще знаходяться у вісімдесятих, злодійство, алкоголізм, дурість та самодурство... Ідучи в армію, я мав зовсім інше уявлення про неї. Патріотичні борди, реклама, хлопці у формі, яких я зустрічав у метро або на вулиці, – все це працювало, а реальність виявилася дещо іншою. Безумовно, мене попереджали, що я розчаруюся і побачу те, що сховано від цивільних. І те, що я побачу, мені не сподобається. Не сподобалося.

Але якби мене зараз запитали, чи пішов би я служити, знаючи все це, я відповів би ствердно. Пішов би. Тому що армія це ще й неймовірна сила братерства, досвід, і, що головне, становлення характеру. Навіть у тридцять років. Ну і, звичайно, оце пафосне ведевешне «ніхто крім нас». Тому що дійсно ніхто.

А ще я хотів би, аби до армії пішло якомога більше людей з вищою освітою. Два вчителя, психолог і юрист перетворюють взвод аватарів на злагоджений і дисциплінований підрозділ. Я давно помітив, що освічені, розумні та світлі бійці формують кістяк підрозділу. Їх слухаються, їх слухають, до них дослухаються. Сама військова справа – нескладна. Будь-який гуманітарій за місяць-два зможе оволодіти основними навичками. Решта – честь і розум. І повірте, саме такі люди потрібні армії.