Традиційна сім'я і її цінності "вмирають" під натиском цивілізації. Світ входить в нову епоху урбанізованого життя, коли місто нав'язує свою модель поведінки: завдяки радикально новим умовам життя повага до старших сильно ослабла, а підпорядкування їм практично повністю зникло.

Але віддаляючись від сім'ї, люди втрачають значно більше, ніж може здатися на перший погляд.

Якщо людина має добрі стосунки з батьками, сім'я повна і в ній є взаємодія - тоді людина більше довіряє навколишньому світу, вона розуміє що захищена і їй є до кого звернутись у складні моменти.

Гармонійні сімейні стосунки - запорука щастя. Є так званий коефіцієнт щастя, за яким визначають в якій країні живуть найщасливіші люди. На перших місцях - країни Заходу, але поряд із ними в рейтингу дуже бідні держави - країни Карибського басейну, Куба, Венесуела, а там життя бідне і складне. Чому такий парадокс? У них зовсім інші уявлення про світ і головне - ставлення до нього. Для них бідність - не причина плакати і засмучуватись. Там дуже тісний зв'язок між дітьми та батьками, збереглись сімейні традиції і з дитинства вони отримують є правильні знання про сім'ю.

Якщо ж у сім'ї є проблеми, значить існує напруга, а напруга та стрес - це внутрішні енергії, які можуть призводити до захворювань. Переважна більшість шкірних захворювань, наприклад псоріаз, це конфлікт розставань і розлучень.

Коли батько залишає родину, дитина не припиняє його любити, але починає засуджувати його людські слабості, наприклад пияцтво, побої чи насилля. У результаті відбувається внутрішній конфлікт любові та ненависті. Це призводить до проблем зі здоров'ям, і такі симптоми, як правило, не мають медичного вирішення. Вихід у психосоматиці, системі поглядів, яка пов'язує тілесні і психічні стани.

Саме через розлучення діти найбільше ображаються на своїх батьків. Дитина може вважати, що саме вона винна в цьому, і потім живе з цим болем та переживаннями. Більшість партнерських стосунків будуються на основі стосунків мами та тата. І якщо вони були невдалі, дитина підсвідомо розуміє що і в неї щасливої сім'ї, напевно, не буде.

Часто один із батьків по роботі вимушений на тривалий час залити родину. Це сильний удар для сім'ї. По суті - це розлучення. Хай не юридично, але фактично. Для дитини це стрес і в майбутньому у неї можуть виникнути складнощі з будівництвом партнерських стосунків. Потрібно розуміти ціну, яку потрібно буде заплатити через такий крок.

Втрачаючи духовний контакт, батьки намагаються компенсувати це матеріальними заробітками. Однак їм потрібно бути готовим до того, що з часом діти просто не зможуть правильно оцінити допомогу. Тому що їм не вистачало передусім уваги. Якщо іншого виходу немає, і їхати на заробітки необхідно - потрібно зробити все для максимального контакту із родиною. Зараз технічні можливості дозволяють бути постійно на зв'язку.

Багато в чому від стосунків із батьками залежить успішність дітей у житті. В розстановках і сімейній терапії є таке правило: гарні стосунки з мамою - це успіх в здоров'ї та матеріальному благополуччі. Гарні стосунки з татом - це успіх у соціальному світі. Якщо повернутись до правил первинно-общинного світу, то жінки відповідали за безпеку печери, побут, тепло і приготування їжі. Чоловік забезпечував знайомство з навколишнім світом, зв'язки в племені та сусідніми общинами, добував їжу та необхідні речі для комфорту печери. Виходить так, що стосунки з татом - це стосунки з людьми, як я себе бачу серед інших, як себе реалізовую у світі. Стосунки з мамою - це прийняття себе, свого тіла, комфорту, права на щастя, переживання та задоволення. Якщо дитина живе тільки з мамою, то в житті переважно буде створювати максимальний комфорт для себе, насолоджуватиметься їжею, тілесними бажаннями та задоволеннями, але в світі буде ізольована. Якщо дитина сприймає тата, але відмежовується від мами, швидше за все вона буде успішна в спілкуванні, на роботі, але рідко отримуватиме задоволення від життя.

Тому важливо щоб були гарні стосунки і між батьками і у дитини з обома батьками. Така дитина матиме баланс між внутрішнім і зовнішнім світом, між задоволенням і реалізацією. Батьки можуть не бути ідеальними, але діти не повинні з ними конфліктувати, а мають навчитись їх сприймати такими, якими вони є. А якщо вийде їх ще й щиро полюбити - це взагалі чудово. Перевиховувати батьків дуже складно. Це і не чесно, тому що у них свій шлях у цьому світі. Ми не знаємо, що і як батьки пережили в дитинстві і юності, які були стосунки з навколишнім світом.

Діти, які не доотримали батьківської любові отримують травму на все життя. Психологічні наслідки розвалу Радянського Союзу ми відчуваємо й досі. Відбувається трансформація свідомості, пошук ідентичності, нормалізація соціальних енергій, зміна традицій. Через це відбувається дисбаланс, тому що три попередніх покоління виросло в Радянському Союзі, де була своя картина світу.

Наприклад, тоді дітей дуже рано могли віддавати до ясел, інколи у віці 6 місяців, відриваючи від мами саме тоді, коли вона була найбільш потрібна. І ніщо потім не може компенсувати цю травму. Більше того, цей досвід передається від покоління до покоління. Певним чином ця ситуація зараз віддзеркалюється в тому, що відбувається в Україні: покоління, що зараз впливає на життя країни, це люди в діапазоні 30 - 50 років, батьки яких були або "дітьми війни" або дітьми післявоєнними, і вони в глибині душі залишаються травмованими дітьми, яким не вистачило батьківської любові.

Нам дають багато знань на роботі, в інституті, в школі, а от спілкуванню і поведінці з близькими людьми нас чомусь не вчать. В цьому секторі життя люди безграмотні. А починати треба з школи. Один відомий німецький психолог і педагог запропонувала дітям у проблемному класі, що складався переважно з іммігрантів, у формі гри кланятись щодня батькам і говорити як вони їх люблять і цінують. Через певний час здивовані батьки прийшли до школи і почали розпитувати що там таке роблять, оскільки діти почали значно краще відноситись до них. Дитячій освіті необхідні подібні підходи.

Для ідеальних стосунків у сім'ї важливо тримати баланс між поняттями давати і брати та вибудувати ієрархію. Старший завжди має бути "вищим" за молодших. Навіть якщо у дитини три вищих освіти, професорська ступінь і багато премій та нагород, а у мами лише диплом сільської школи - мама все одно в сім'ї повинна мати більший авторитет і стояти вище. Ієрархія - це не мірило, хто кого розумніший. Це споконвічний порядок.

Саме батьки несуть духовну відповідальність за вчинки дітей. Батьки - перші вчителі дитини і в майбутньому на багато речей дитина дивиться очима батьків. Якщо мама кричить і лається на свою дитину, зрозуміло, що колись із нею так само себе вела її мама.

Проблема доньки з мамою часто проявляє родову динаміку. Якщо дочка це розуміє, то вона не буде засуджувати маму, а повинна казати: "Мамо, я бачу наскільки важкі стосунки у тебе з твоєю мамою. Але ти змогла мене виростити, дала мені життя, виховували мене як могла, мені більшого і не потрібно". Із цих слів починаються зміни. В моїй практиці був випадок, коли донька в 17 років вийшла заміж, щоб втекти від мами, тому що були важкі стосунки в сім'ї з елементами фізичного насилля, але потім донька почала застосовувати ці практики, і через рік вони стали із мамою найкращими подругами. Мама змінилась, тому що донька змінила своє ставлення до проблеми.

Повернутись у дитинство ми не можемо, але є способи і простори, які дозволяють переписати наш досвід. Щоб покращити стосунки з батьками (і з навколишнім світом), можна почати з дуже легких практичних дій. Наприклад, я на своїх практиках і семінарах дуже часто раджу прикласти руки до серця і сказати: "Моя дорога мамо (тато), я приймаю це життя за ту дорогу ціну, яка дісталась мені від тебе. Я кажу тобі ТАК. Ти велика, я маленька, ти даєш, а я беру".

Це банальні слова, але коли людина їх промовляє під час заняття, то хтось починає плакати, хтось навіть не може їх вимовити, у когось одразу в горлі утворюється перепона. Але коли все ж вдасться сказати це, і в кінці зробити уклін батькам, то відбуваються суттєві зміни. Людина починає приймати батьків у своєму житті, а значить, починає приймати себе.