Про нього забув Петро Олексієвич, пам'ятав-пам'ятав і забув... Обіцяв йому допомогти і залишив сам на сам із своїми бідами. Це Роман Личак- той дільничний , який постраждав під час терактів у Львові місяць тому.

Надю іншого дільничного на щастя забрали в Ізраїль і ставлять на ноги. А романові нічого не загрожувало тож він бориться із болем у звичайній львівській лікарні. У скромній палаті. Поруч завжди батько, який поки що не працює. Живуть лише на мамину зарплату, і на те що принесуть друзі та колеги Романа. А завтра у цього хлопця день народження. І чесно, я не люблю міліцію з багатьох причин. Я не зовсім їй довіряю. Але знаю , що цей хлопчина тепер дивтиметься по-іншому на життя. І може він стане ідеальним міліціонером. І так - він не герой, він звичайний дільничний. Але він наш дільничний. Наш міліціонер. І ті двері міг відкрити будь-хто з львів'ян. І та розтяжка могла бути будь-де. Просто хочеться аби завтрашній день він не згадував все життя як найгірше день народження. Тим паче, що він сам каже це його друге день народження.

П.С. У його палаті не має нічого...нема телевізора, не може читати книжок бо зараз тільки відновлює зір. Йому важко вставати, тож весь час лежить. Але він мріє про ноут-бук. Аби спілкуватися... Аби читати... Аби слухати музику.