Нарешті я отримав зарплатню. 4120 грн. 64 коп. Це за червень і липень. Щоправда, спеціальна ощадівська картка військового списала з мене шість гривень за якісь послуги. Хоча тітонька в гайсинському відділенні обіцяла, що всі послуги безкоштовні (ну, для військових у нас все безкоштовне).

Два місяці служби, і я можу заплатити за квартиру. Щоправда, за місяць).

Зрештою, для певних бійців це – гроші. Деякі солдати розповідали мені про, в принципі, нормальні зарплати у півтори тисячі. Мало, але на все необхідне вистачає (?). Інші бійці звикли отримувати 7–10 тисяч, і для них зарплати військового вистачає на тиждень: сигарети, кредит від приватбанку, якісь продукти...

Взагалі, за моїми спостереженнями, солдати не надто економні. Не всі, але більшість. Тобто я, знаючи, що маю 2000–2300 на місяць, намагався б якось економити і навіть відкладати (скажімо, на дорогу додому в разі відпустки або звільнення). Ну, там сигарети, кава, мило, станки для гоління, шкарпетки... харчування – на польовій кухні. Але ось ця неекономна більшість, особливо питуща, може спустити свою зарплату за вечір. Увійти в кураж, купити ящик якогось «Рево», добре відпочити в кабаку, придбати якусь непотрібну ху*ню, а потім цілий місяць клянчити цигарки. Саме ці спостереження трохи зменшили мій запал і бажання допомагати своїм хлопцям. Не всім, звичайно, але більшості. Ну, хочеш – пробухай увесь свій солдатський капітал, але потім, коли замерзнеш восени або коли розваляться берці і розповзеться форма – не ний.

У моєму відділенні якось так жартома склалося, що я став фінансистом. Виділяю на ті чи інші потреби спільні (волонтерські) кошти, намагаюся економити та постійно повторюю: економіка має бути економною.

І от тепер я нарешті отримав зарплату. Із неї я виділю 2100 грн. і спробую поставити експеримент: прожити на них місяць (зазвичай я витрачаю значно більше).

Шкода лише, що у мене все є. І навіть більше.