До дня Незалежності Президент нагородив державними орденами багатьох людей, які на те заслуговували й багатьох, тих кого замість цього вартувало копнути під зад.

Півроку тому кілька десятків депутатів спрямували дл Президента листа з проханням надати звання Героя України посмертно одному з захисників Донецького аеропорту - Зіничу Ігорю з вісімдесятої бригади. Його позивний "Псих", бо був надзвичайно хоробрий. Він був фельдшером, до останнього лишався з пораненими, хоча багато разів мав можливість евакуюватися. Казав, що вийде лише з останнім пораненим. Оперував прямо на бетонних уламках. Врятував більш, ніж 50 бійців.

За півроку Президент не знайшов часу, або бажання відзначити героя.

Але не хвилюйтеся, він не один такий. За останні півроку на нагородження було подано більше двохсот лікарів, які відзначилися нечуваною самовідданістю, а деякі проявили чудеса мужньости. Але за весь час війни нагороджено було лише восьмеро.

Я розумію чому для наших солдат заощаджують бронежилети, чому медична допомога у військах досі залежить від благодійної допомоги, чому не вистачає зброї - грошей шкода.

Але чому він скнариться на відзнаки? Не розумію! А ви?