Коли нещодавно московити обстрілювали передмістя Маріуполя, серед інших була тяжко поранена десятирічна дівчинка. Хороша дитинка, розумненька.

На гелікоптері її переправили до Києва, до центральної дитячої лікарні.

Вона не може сісти й оглянути себе, лежить на спині. Ось вже кілька днів ніхто не наважується їй сказати, що в неї вже нема ніжки, довелося ампутувати, й що мами вже теж нема (загинула в тому ж обстрілі).

Дівчинка каже: «Тьотю Оксано, я вже відчуваю ніжку, рухаю пальчиками». Їй здається, що вони все ще є.

Ви ще боїтеся призову? Ще доцільно підтримувати дипломатичні стосунки з Московією? Будь-які стосунки?

Скільки їх треба вбити за кожний пальчик цієї дівчинки?