Вчора я побачив різну Одесу. Контраст. У молодому обличчі сучасної не корумпованої поліції та старому відразному – антиукраїнської міськради, яка не змогла визнати Росію країною-агресором. Приїхавши до Одеси вночі, десь о 3-тій годині, одразу побачив сині «мигалки» новеньких авто поліції. Це був їхній перший день, одразу після присяги. Поліція мчала на авто з увімкненим дальнім світлом та засліплювала всіх, хто їхав назустріч. Звісно, це викликало усмішку, бо вони навіть не підозрювали, що їдуть із «дальнім».

Перемикати світло копи навчаться швидко – це питання часу і досвіду. Проте, точно не навчаться брати хабарі, «кришувати» бандитів, не загрузнуть у багні корупції. Це ті зміни, яких сьогодні так потребує Україна. Це та Одеса, яка для мене вперше відкрилася.

Проте, стара теж одразу нагадала про себе. О 10 годині я прийшов до Одеської міської ради. Хотів взяти участь у її засіданні як депутат парламенту. Однак сесія не відбулася, оскільки не вдалося зібрати кворуму. Причина очевидна. Першим питанням, яке мало стояти на розгляді сесії – визнання Росії країною-агресором. Депутати Одеської міськради умисно не прийшли, щоб не прийняти це рішення. Ось відповідь на питання, яку на жаль, Одесу ми ще маємо. Це бридке антиукраїнське «ватне» обличчя, якого, на жаль, ще вистачає. Склад Одеської міської ради, як і всіх інших, був утворений ще у 2010 році. Переважна більшість – представники попереднього режиму, які вірно служили втікачу Януковичу. Чимало з цих людей відверто ненавидять свою країну і побоялися відповідальності, показавши свою зрадливу сутність.

Але і соцопитування в Одесі не втішають. Довіра до дій уряду нульова. Якщо за цей короткий час урядом не будуть вжиті кардинальні заходи в соціальній сфері, то наступний склад може бути ще веселішим.

Складна боротьба за Одесу триває. Як і за Україну. Лінія фронту проходить не тільки на сході, але і в тилу, у кожному місті чи селі. Потрібно боротися за кожного українця і його думки. І тут «десятихвилинки» не допоможуть – тільки конкретні дії.