Лінійка першого вересня 1991 року та 1993 року. Середня загальноосвітня школа №134 імені Юрія Олексійовича Гагаріна на Печерському узвозі. Через специфіку ландшафту вхід веде одразу на другий поверх. Дуже добре пам'ятаю, як я хвилювався.

На першому знімку незалежній Україні лише тиждень. Підручники радянські і суто російськомовні, у вестибюлі – бюст Леніна, на першому поверсі біля столової – робітничий музей, в якому стоять гіпсові статуї пролетарів за роботою. Всі учні при формі. У класах над дошкою висять портрети Ульянова. Вчительки підкреслено суворі й офіційні. Читати вчать за читанками, начинених пропагандою. Пропаганда є навіть на уроках малювання.

На другій світлині в Україні на повних парах крокує розбудова незалежності. Демократія чи вседозволеність? Форма одягу – вільна. Навіть на перше вересня. Хто як хоче – так і одягається. В учнів новомодні іграшки – ніндзі-черепашки та бластери, тетріси та геймбої, якими вони грають на перервах, а інколи й на уроках, німецькі фломастери. На перервах бігаємо до кіосків, які розрослися немов гриби після дощу, за жувальними гумками, тік-таками та шоколадними батончиками. В моді кросівки та взуття на липучках. Ну і в'язані светри (з Туреччини?). На уроках зі вчителькою ведемо неформальні бесіди, обговорюємо політичну ситуацію в країні, на другому уроці дивимося по телевізору серіал «Восьминіжки зі другого поверху». Англійську викладають за оксфордськими підручникам. Все, що я знаю сьогодні, – із п'ятого класу).

P. S. На знімках можна шукати не тільки мене, а й порівнювати, як змінилися інші діти – всі, хто є на першому фото, присутні й на другому.