Мене давно не дивують людські помилки. І на письмі теж. Помилки на письмі свідчать лише про те, що люди не читали і не читають.

Правильне написання слів забезпечується їхньою регулярною візуальною присутністю в житті. Натомість вони живуть вухами, сприймають усе на слух. І це не означає, що вони гірші. Просто вони інші. Штука в тому, що помилки цих людей у житті трапляються теж здебільшого через те, що вони не читали і не читають, сприймаючи все на слух. Нерозуміння та непорозуміння – від цього слухання/недочування. Тому наші люди здебільшого належать до категорії вписаних в усну історію, де багато легенд, вигадок, чуток і просто неточної інформації.

Дияволу легше пролізти у вухо, ніж крізь черепну коробку. Такими людьми легше маніпулювати, ніж людьми книги. І так, за моїми спостереженнями, серед наших адептів ‪«‎зради»‬ – більшість вухасті. Втім, проблема в тому, що й серед людей книги далеко не всі читають потрібні книжки. А серед вухастих трапляються такі, що слухають здебільшого правильні звуки. Тому всі теорії зводяться, врешті-решт, до опису якоїсь часткової проблеми: люди пишуть неграмотно, тому що не читають або читають злочинно мало.