Вчора у нас були вечірні гості. Чаювали на веранді при відкритих дверях. Раптом через фіранку залетів нічний метелик. Він був такий великий, ніби пташка, і привернув увагу всіх присутніх.

Два гостя вскочили, щоб спіймати метелика, що пурхав у різні сторони. Один почав вести себе так само, як метелик, - метався за кожним його віражем. Другий просто стояв і спостерігав. Так от першому гостю, незважаючи на максимальну активність рухів, не вдалося досягнути цілі. А другий гість зробив лише один рух, коли метелик сам підлетів до його руки, - і спіймав його.

Звичайно, все це мої гості робили, щоб випустити метелика на волю. Але коли сіли знову за стіл, я звернула їхню увагу на урок, що криється в ситуації. Цей урок нам подарував метелик.

Якщо порівняти його з нашими бажаннями, то два гостя продемонстрували, як треба і як не треба поводитися, коли прагнеш втілити мету.

Якщо ми занадто метушимося, щоб було те, чого ми хочемо, то тим самим наділяємо своє бажання надмірною важливістю. А це чи не найбільша перепона до цілі. Адже у нас забирається, або не дається нам все, що має для нас занадто велике значення.

Будь-яка метушня - це супротив Вищій Волі - волі свого Вищого Я.

Якщо ж ми чітко формулюємо своє бажання і відпускаємо на волю Вищих Сил, в той же час внутрішньо концентруємося на своїй меті, то обов'язково настане момент, коли матеріалізоване бажання само залетить нам в руки, як той метелик.