Найцікавіше спостерігати за Саакашвілі, бо він – саспенс нашої політики, позичений в іншого фільму, перенесений з історичного підривного трилера в сюжетний порно-нуар. В котрому єдине, до чого закликає чиновників протагоніст, – «Руки на стіл, досить самозадовольнятись!»

І це для них – нестерпно, бо у руках під столом – весь слиз їхньої місії, заради цього їм так кортіло власних кабінетів з високочолими стінами і броньованими столами, саме цей секретний корпоративний ритуальчик приносить всі випорски увосьмеро заокруглених доходів. Завдяки йому чиновник – він хоч і зовсім не вандал – але все, що не зробить – стає актом вандалізму. Тому коридори його адмінбудинків перетворились на вулиці Втрачених. Тому реальність його країни незворушно складається з післявчорашніх днів, тобто днів після вчорашнього.

Саакашвілі ж, знехтувавши повноваженнями, із виглядом політичного круп'є просто повторює одне й те ж: руки на стіл! Але так, щоб почули всі.

Тому чиновник власне прізвище в його голосі пекуче відчуває, як чорну мітку на своєму червоному лиці, від якої він втрачає над тим лицем контроль і готовий запросто загубити його, якщо разом із ним загубиться й мітка.

Мабуть, це символьне поєднання кольорів – червоне з чорним – чиновникові здається загрозливим, як все генеративне, все, що розгерметизовує кабінетні вікна у зовнішнє. Яке відрізняється від кабінетного тим же, чим душевні люди відрізняються від душевних хвороб.