У цю ніч було скоєно побиття Євгена Парфьонова, активіста Гостиного Двору. У нього пошкодження щелепи та шиї, зламано ніс. Зараз друзі возять його по лікарням, щоб зробити обстеження і переконатися, що не було крововиливу у мозок.

Напад було вчинено за схемою, подібною до попередніх атак на опозиціонерів – біля помешкання його батьків підійшло шестеро накачаних хлопців, почали бити. Оскільки він у тому районі проживав тривалий час, то може гарантувати, що це – не місцеві.

Ще важлива деталь – під час побиття, один із нападників знімав процес на телефон.

Зупинити це може лише розголос.

Колеги-журналісти, прошу допомогти.

Нагадаю, напади на активних опозиціонерів, замасковані під хуліганство, мали місце 4, 10 та13 травня, 14-го травня – спроба нападу. Слідкування за активістами продовжується і зараз.

Копіюю сюди текст, котрий дає загальну картину. Його надіслав мені один із тих, на кого зараз полюють:

Другого квітня, після "сніжкового інциденту", стартувала офіційно неоголошена, але від того ще більш небезпечна кампанія терору проти націоналістів та радикалів. Невідомо, як іменують цю кампанію її виконавці, але їй цілком личить девіз "Пора уже их гасить".

На відплату за кілька сніжок, котрими влучили в народних депутатів під час акції під Верховною Радою, було розгорнуто масштабну силову операцію.

Першим ешелоном, на розслідування справи "сніжкових терористів" було кинуто міліцію, СБУ, ГУБОЗ. За кілька тижнів опитано майже тисяча осіб (!). Ледь не вся міліція Києва, використовуючи широкий арсенал своїх сумнівних хитрощів та прийомів, заганяла людей на допити. Тиснули на родичів, обривали телефони. Дільничих примусили влаштовувати засідки біля квартир, щоб вручити повістку.

Навряд чи таким масовим прочісуванням активних киян влада сподівалася знайти тих, хто кидав сніжки. Скоріше створювалася база даних опозиційно налаштованих.

Базою даних не обмежились.

4 травня біля свого дому два спортивні молодики бʼють Володимира Назаренка, голову молодіжної свободівської організації Соломʼянского району. Нічого не кажуть, нічого не беруть. Просто бʼють.

10 травня починається переслідування Андрія Медведька, також свободівця. До нього додому приходили невідомі, котрі представлялися колекторами. Батькам Андрія надходять постійні дзвінки.

13 травня громадський активіст Євген Мацько опиняється в лікарні з тріщинами черепу. "Колектори" працюють кастетами. Характерно, що Євген не має жодного стосунку до політичних партій і вся його вина закінчувалась лише на політичних переконаннях.

Того ж вечора в під'їзді "колектори" атакують брата Євгена Карася – Володимира Карася. Три "спортсмени-колектори" кастетами бʼють прямо під дверима його квартири, після побиття питають: "Ну что, походил на акции?". Наслідок: тріщини черепа, дірка в черепі, 2 зламані щелепи, кілька зміщень кісток, посічене обличчя.

14 травня ідентифікують оперативну групу, яка слідкує за Андрієм Медведьком. В цей раз "колектори" зустрічають неочікуваний опір. На камеру потрапляють їхні обличчя, прилади дистанційного відеоспостереження на тимчасовому корсеті, номери телефонів, та прізвища нападників.

Потенційно таке викриття шпіонив-диверсантів може потягнути на невеличкий "український уотергейт". Але інформаційний фон сприяє тому, щоб ЗМІ не приділяли належної уваги інциденту.

18 травня стається відома усім бійка зі спортсменами. Ймовірно, розрахунок був такий, щоб після зіткнень почати нову масового хвилю тиску на опозиціонерів – схожу, як після "стіжкового теракту", але більш масштабну. Окремі факти таки дійсно вказують на наростання пресингу. Повістки на допити тепер вручаються з вибиванням дверей, погонями і т.д.

До одного бізнесмена приходять грюкати в двері і кричати, нібито той вкрав у когось велосипед (це при тому, що бізнесмен їздить на гарному позашляховикові). Викликають дільничого, котрого приходить і приголомшує фразою: "Ви не випендрюйтесь, вам повезло, не всім так везе, про кастети чули? Краще мовчіть".

Що ж буде далі? Варто пригадати історію придушення радикальних націоналістичних організацій за останні роки.

23-тє серпня 2011 року. У Василькові в помешканні Володимира Шпари, одного з лідерів "Патріота України" знаходять вибухівку (!). Через якийсь час експертиза доведе, що то зовсім не вибухівка, але на на той час Володимира Шпару, Сергія Бевза та Ігора Мосійчука садять в СІЗО і віддають під суд, за намір зробити вибух на Майдані в День Незалежності. Про всю ідіотичність цієї справи можна знайти купу матеріалу в інтернеті, але хлопці і досі сидять.

Через якийсь час в офіс "Патріота України" в Харкові заходить п'яна людина з пістолетом і починає стрільбу по черговим. За що отримує молотком в голову від охоронців. Через деякий час нападник отримує статус жертви, а охоронці ідуть під суд.

Осінню в лідера "Патріота України" стріляють під його під'їздом. Потрапляють в щелепу і руку. Поки він лежить в лікарні проти нього піднімають старі справи і віддають під суд.

29-го грудня спецпідрозділ СБУ "Альфа" штурмує офіс "Патріота України". При обшуку знаходять кулі у бочці з фарбою. Цікавий момент: ті, хто шукали вже знали, що вони там є.

Це можна вважати кінцем діяльності організації. По подібній схемі також працювали в свій час проти УНСО, а потім – "Тризубу".

Тому вже навіть на найближчому "Гей-параді" 25-го травня можна очікувати, що комусь підкинуть гранати, або якомусь невезучому гею, опера прострілять ноги під парадним, залишивши на місці злочину гільзи. А далі той "ствол" знайдуть у якогось націоналіста. Ще варіант: у активістів, які не п'ють і не курять, знайдуть повні торби героїну...

Ігор Луценко