Багато хто запитує мене чому я тепло привітався з Президентом Кучмою вчора (під час форуму YES у Києві- ред.) . Коли в 2004 році, в найважливішому стратегічному регіоні Грузії - в Аджарії, Путін підняв сепаратистський заколот, забезпечив місцевого феодала зброєю і послав на підтримку російських офіцерів і все це загрожувало задушити наші постреволюційні спроби, задушити нову грузинську державність в зародку, усі обмежилися тільки загальними заявами в нашу підтримку. Лише Леонід Кучма відгукнувся на мій заклик і в найкоротший термін передав на озброєння практично беззбройноі грузинської армії десятки БТРів та вертольоти Мі-24, навіть не запитавши в той момент ніяких грошей. Це було поворотним моментом, що дав нам впевненість, що переконав сепаратистів скласти зброю і розладнати авантюру Путіна. Тому ми і змогли побудувати сучасний Батумі. Я прекрасно знаю, що багато людей мають обґрунтовані претензії до Кучми, але грузини ніколи не забудуть те добро, яке тоді він зробив для нас від імені України, також, як ми ніколи не забудемо, що за наказом Президента Кравчука, українські вертолітники, ризикуючи життям, виводили з під обстрілу російських військ і їх поплічників, мирних громадян з палаючого Сухумі. Грузини також ніколи не забудуть, що Віктор Ющенко прилетів до Тбілісі, який бомбили 200 російських літаків і встав разом з жителями грузинської столиці на її захист.

Звичайно головними суб'єктами відносин двох країн були все ж не президенти, а звичайні люди. 34 українця загинули в Абхазії, борючись за свободу Грузії, два грузини приєдналися до Небесної Сотні, також вже кілька грузинських офіцерів склали голову на сході України.
Пам'ятати і погане і хороше дуже важливо для того, щоб мати майбутнє.