Стій. Документи. - переді мною загальмувала поліцейська машина. Я тільки-но вийшов з якогось буса з рибою. З машиною повною риби з Дунаю. Трохи провонявся запахом найбільшої річки Європи. Тут зупиняються навіть в повній темряві, підбирають навіть у повній дупі.

- Права підійдуть?

- Підійдуть. Що ти тут робиш?

- Йду на кордон. В Україну.

- В першій ночі?

- Да, я подорожую, ввечері виїхав з Бухареста, от вже тут.

- Швидко. В готель не маєш грошей піти чи не хочеш?

Нічого собі, він розуміє, що можна не хотіти йти в готель. Розуміє! Зараз всі мандрівники мене зрозуміють. Ті, хто ніколи нікуди не їздив так, завжди питають, чого не йдеш в готель, шо, грошей нема? Ну прям наче от в тебе є вибір вночі - в готель або спати на вулиці. Можна ж не спати взагалі. Поліцейські зазвичай таку опцію виключають, а цей розуміє! Зі мною говорив лисий і молодший, бо старший не володів англійською.

- Я хочу піти до Дунаю.

- Вночі? Ти ж там нічого не побачиш!

- Зато відчую. - Сказав я і потім подумав, що може це було й зайве. Все таки поліція, ще почнуть після таких слів екстазі шукати.

- Тут дуже небезпечне місце. Не можна отак ходити вночі.

- Але ж ви звідси?

- Звідси.

- Значить ви вважаєте свій дім небезпечним? Чого ви тоді тут живете?

- Небезпечне для тебе, одинокого мандрівника і о цій порі. Для мене це звичайна робота - трупи, вбивства, викрадення. Тебе підкинути?

І вони мене підкинули аж до самого Дунаю з краю міста.

- Це вже пів-дороги до кордону. Я підкинув тебе, бо довго пояснювати, куди йти.

Ну да, подумав я, довго пояснювати, ми їхали весь час прямо. Просто хто ж зізнається, що суровий поліцейський може хотіти комусь зробити просто приємно.

- Я ще не мав такого крутого досвіду з поліцією в Румунії, - вирішив я запевнити його в тому, що їх старання не марні.

- Ну, в поліції різні люди бувають, знаєш. Не треба нас всіх узагалюнювати.

- Та я не узагальнюю, в мене іншого досвіду взагалі не було. Так шо поки тільки ви.

- Я радий, що ми показали тобі нашу поліцію з кращої сторони. Тобі тут виходити. Вже починається Дунай. Будь обережним, - він повторив це разів 10 за нашу коротку зустріч. - Якщо що дзвони 112, я приїду. Тут місто маленьке. Може ше побачимось.

І вони розвернулись і поїхали в протилежному напрямку. Я вийшов і пішов розглядати зорі над Дунаєм. Галац чудове місто і, звісно, дуже небезпечне.

Ще півроку тому я б написав, що мрію про таких людей в нашій поліції. Але вже не мрію, бо таких поліцейських вже може навіть більшість.