День 42. У шпиталі нічого не відбувається - суцільний день бабака, хіба що міняються ліки, медперсонал та люди в палаті. Завтра обіцяють контрольний рентген, а далі вирішать, що зі мною робити.

Днями спитали, чи відповідає досвід служби моїм очікуванням від армії. Казус в тому, що після отримання повістки я поспішав завершити цивільні справи, а про очікування від армії не думав. Хіба що в загальних рисах - пройти учебку, з'їздити додому у відпусику, далі поїхати на розподіленням у частину із подалтшим бойовим злагодженням. Зате був привід згадати, а який же в мене досвід.

15 днів я провів на Рівненському полігоні, і зараз цей час згадую з позитивом, включно з пошуком вночі по табору нашого взводного аватара, який пішов збирати гриби, а тоді в берцях, шортах і бушлаті поїхав у найближче містечко перевіряти картку. Там мене бодай якось навчили поводитись з автоматом та стріляти, а ще накладати джгути та кидати гранати. Решта навичок під питанням.

Далі було 5 дивних днів у Старичах, де з умовно корисного - метання бойової гранати та теоретична лекція з куховарства.

Після чого мав 8 днів пекельної кухні - "кухарської практики" в Ложному. Їхати туди мало чоловік 13, але з них восьмеро подалися на нову комп'ютеризовану систему харчування, яку оце днями запустили у Львові в Академії. У Ложному ми вп'ятьох працювали від 17 до 20 годин на добу, навчального компоненту як такого не було, хіба що навчився розпалювати польову кухню та казани мити.

Внаслідок такої організації роботи, з 9 вересня лежу у шпиталі з пневмонією.

З 1 вересня форму вдягав двічі, про те, що я ношу горде звання війстковослужбовця, нагадую переважно сам собі.

Як випишуть зі шпиталю, повернусь на Старичі, спробую знайти свої речі, які хлопці привезли з Ложного, а далі чекатиму, коли, як і куди мене відправлять далі. Мою групу, нагадую, відправили кухарями, білтшу частину на Схід.

Але оскільки це армія, анітрохи не зливуюсь, якщо мене відправлять, скажімо, в Берегове Закарпатської області, де накажуть вчитися, наприклад, на конюха.

В підсумку: з цивільних часів вмію працювати з текстами та інформацією, в армії трохи навчили стріляти, накладати джгути та кидати гранати, числюся кухарем.

Зате тепер у мене є очікування.

Рано чи пізно мене звідси випишуть, розподіляиь у частину, де я отримаю свою задачу. Можливо, робитиму щось, що вмію добре. Або не так добре. Або взагалі поки не вмію - навчусь на місці. Тому що так, армія діє дуже неефективно, розподіляючи задачі відповідно до компетенції бійців. Але іншої армії в нас немає. А задачі - є. Певен, я справлюсь краще за якогось аватара. І вже точно краще, ніж якби на моєму місці не було нікого. А далі подивимось, так далеко планувати в армії - це вже суто з розділу фантастики)