Дискримінаційний закон «Про засади державної мовної політики» не обов'язково змінювати в парламенті. Існує альтернативний механізм через так звану «негативну законотворчість». Тобто, через рішення Конституційного Суду. Підстав для визнання неконституційними багатьох положень цього закону – більш ніж достатньо. Зверну увагу лише на одну деталь.

У законі свідомо звалюються в одну купу конституційні терміни «функціонування» (частина друга статті 10), «застосування» (частина п'ята статті 10, пункт 4 частини першої статті 92) і «використання» (частина третя статті 10) як слова синоніми. Натомість із якогось дива або чийогось злого умислу закон регулює питання використання мов (!!!). Використання мов взагалі не може бути предметом законодавчого регулювання. Законодавець лише має гарантувати вільне використання мов, тобто – у приватному житті. Це лише як приклад ознак неконституційності положень цього закону.