Маленький приклад, як непослідовність у зовнішній політиці позбавляє простору для маневру і обертається на серйозні проблеми.

Я про президентські "вибори" в Білорусі.

Тамтешнє ЦВК вже намалювало явку понад 50 відсотків, що важливо для визнання виборів такими, що відбулися.

Це, до речі, сумнівна норма. Наявність в країні політв"язнів (а значить домінуючої за підтримки влади політичної сили), відсутність свободи зібрань, ведення передвиборчої агітації, свободи ЗМІ - це не проблема, для того, щоб визнати вибори такими, що не відбулися.

Аби половина виборців прийшла на виборчі дільниці. Хоча, як не мене, важливо не скільки людей прийшло, а наскільки вільним і усвідомленим є їх вибір.

Проте переконувати в цьому білоруську владу я, звичайно, не хочу і не буду. З цим положенням чи без нього - чи є у когось сумніви, що ці вибори були б визнані білоруським правом такими, що відбулися? Головне ж для них результат, а не формальності.

Але для України ця ситуація мала би стати предметом сильного головного болю.

Адже виборча кампанія в Білорусі не відповідала найменшим демократичним стандартам. То як же ми можемо погодитися з тим, що їх результат є легітимним? Як нам визнати Александра Лукашенка легітимним чи хоча би законним президентом сусідної держави? Як підтримувати з ним у подальшому контакти?

Я знаю, що і переважна більшість українських політиків, і дипломатів, і багато звичайних громадян застосують інакшу логіку і підхід - мовляв, що сталось, то сталось. Білорусь держава сусідня, а відтак - важлива. Не спілкуватися і не вести діалог з Лукашенком неможливо. Такий собі "реал політік" в українському виконанні.

Ось тому поясню ще один прямий і значно більш серйозніший наслідок для України визнання результату виборів в Білорусі.

Швидше за все, якщо в тимчасово окупованих районах Донбасу таки відбудуться вибори відповідно до положень Мінських домовленостей, то, найбільш вірогідно, вони матимуть усі ті самі проблеми у проведенні виборчої кампанії, що світ спостерігав у Білорусі.

Ні свободи зібрань, ні свободи агітації, ні рівних можливостей для кандидатів, ні свободи ЗМІ у висвітленні. І багато чого іншого. Так ось, якщо ми визнаємо результати виборів в Білорусі з аналогічними порушеннями демократичних норм і процедур, то які ми матимемо аргументи не визнавати вибори на Донбасі, проведені за аналогічних умов?

Вітальна телеграма від президента України Петра Порошенка новообраному президенту Білорусі Александру Лукашенку стане символічним тестом на відданість глави Української держави принципам і ідеалам Революції Гідності, а отже перевіркою на відповідність очікуванням своїх громадян, хоч, можливо, він з цим не погодиться або і взагалі не думає про це.

Але знаємо про це ми: країна Революції Гідності не має права зневажати стандарти, принципи і цінності, за які віддали і продовжують віддавати життя українці. Немає причин жертвувати цими цінностями. Абсолютно точно - не заради Лукашенка, білоруського молока чи нафтопродуктів.