Я вже писала про свою велику любов до українських традицій педіатрії та ветеринарної медицини. В останній, наприклад, вважається нормальним сказати, що коту лишилося жити кілька місяців і зашарашити в нього десяток крапельниць з 17 найменуваннями різних препаратів у кожній, 3 з яких -синонімічні імуностимулюючі, кілька взаємовиключних антибіотиків і тд. Потім, правда, йдеш не в дорогу клініку, а до ветеринара, який в основному каструє кабанчиків на селі, і він все виліковує за три копійки, але то таке...

А ось в педіатрії за норму - заявити мамі дитини з бронхіальною астмою, що спостерігаються ще й симптоми останньої стадії діабету (аналізи не показують, але "ось в одного хлопчика в моїй практиці"), назначити аналізів на стопіццот мільйонів і не усунути причини скарги. А головне - навіть не глянути на дитину, не помацати, не зазирнути в рот і в ніс! Потім, правда, з'ясовується, що дитині просто треба було добре сходити в туалет і всі симптоми минуть, але кого це цікавить.

В Ізраїлі, наприклад, лікар, навіть якщо він Phd чи там професор видатний, може собі дозволити сказати: я не знаю. Або: медикаментозного вирішення ваша проблема, на жаль, не має. Або: давайте лікувати симптоми, а причини хвороби можливо ніколи й не з'ясуємо.

У нас же лікар фізіологічно не спроможний таке сказати. Йому простіше наосліп прописати антибіотик, 7-10 гівнопрепаратів, які в принципі не мають вираженої лікувальної дії, назначити модних аналізів на тисяч 5 гривень і продовжувати морочити голову, бавлячись в Шерлока Холмса та доктора Хауса одночасно.

Невже так складно сказати: "я не знаю"?