Малозрозумілим рішенням Кабінет Міністрів України 16 жовтня 2015 р., серед іншого, при відсутності міністра В. Демчишина, перепідпорядкував собі НАК «Нафтогаз України» від Міненерго України. Приводом для перепідпорядкування наче стало те, що міністр енергетики і вугільної промисловості України був не готовий підписувати угоду з ЄБРР щодо кредиту 300 млн. доларів США, яка, за словами міністра, дещо відрізнялася від домовленостей, досягнутих у Брюсселі 25 вересня 20015 року.

Перепідпорядкування майже не вплине на відпускні ціни за газ від Нафтогазу.

З іншого боку, таким чином Міністерство енергетики і вугільної промисловості України знімає з себе будь-які зобов'язання перед українськими споживачами. Вони автоматично переходять до Кабміну України. Той, у свою чергу, так само, як і Міненерго, може ухвалити рішення про приватизацію того, що сьогодні належить Нафтогазу. Але таке рішення не було би рішенням в останній інстанції. Все може переглянути Верховна Рада України.

Варто відзначити, що ми чи не вперше відверто чуємо про кредит (чи 300, чи 800 млн доларів) на закупівлю газу Нафтогазом України здебільшого для закачування у ПСГ, аби гарантувати транзит російського газу до Європи. Раніше брали кредити, але про це не говорили.

Водночас, чомусь не обговорюється питання про те, що проценти за цей кредит платитиме український бюджет, тобто народ України. Виникає банальне питання: а чому за такі гарантії для європейських споживачів мають платити українці? Чому не європейці - за гарантії для себе?

Крім цього, само по собі згадане перепідпорядкування не відповідає тим вимогам, які висувало МВФ, ані вимогам ЄК щодо розмежування функцій, як прийнято в ЄС. Тут обов'язково потрібні рішення парламенту - закони. Навряд чи змінилися вимоги ЄС і МВФ з цього приводу з 2009-го року дотепер.

Наведений приклад, скоріш за все, є додатковим підтвердженням того, що ми є свідками підготовки до серйозних політичних змагань, де концентрація ресурсів впливу на народ відіграватиме не останню роль.