Про пенсіонерів.

Звичайно, прикро, коли вони тягнуть молодші покоління своїм вибором у минуле нехороше. Звичайно, нас злить їхня впертість і переконаність у совкових 'принадах', піддатливість на виборчу брехню і навіть на гречку. Але.

Просто так нічого не буває. І це проекція відношення суспільства нашого в принципі до старших людей. І справа зовсім не в малих пенсіях, відсутності спеціальних сходів чи якихось пільгах.

Я дуже часто чую, як діти чи внуки побутово говорять до своїх батьків. З криком, зневагою і навіть злістю. Це не означає, що вони їх не люблять. Але так, на жаль, є.

Побутує у нас вираз 'старчеський маразм' і в цьому також є щось неправильне. Бо будь-яку незгоду із своїм поглядом на речі ми легко можемо назвати отим маразмом. Я пам'ятаю, як на одній нараді мій шеф сказав про якогось партнера по програмі типу - та що від нього чекати, у нього вже починається страчеський маразм. Тому старому було на той момент десь років 50. І так мене це різонуло.

Я раптом подумала, що якби хтось так сказав про мою маму чи тата, яким було тоді більше навіть, я б з такою людиною намагалася б не мати нічого спільного.

Думаю, що маразм не залежить од віку.

Так, у старших уповільнюється реакція, вони можуть не миттєво на щось реагувати, врешті решт вони часто терплять якийсь фізичний біль і тому можуть інакше на щось реагувати.

Але це не означає, що вони дурніші, а ми мудріші.

Просто з ними навіть у сім'ях мало хто говорить з належною повагою, щось пояснює, приходить із статтею і каже - ма, на почитай! Не гиркне, а сяде коло бабусі і пояснить їй якісь речі про ті ж вибори.

Вони так потребують уваги, що за цю теплу увагу від внука чи дочки зроблять все для нас.

Навіть авторитарних діда чи бабусю можна переконати в чомусь. І лише, вже вибачте за банальність, повагою і любов'ю.

Все йде із сім'ї. І навіть якщо старше покоління говорить чи робить якісь, на нашу думку, неправильні речі - наше завдання не фиркать, не дерти носа, не показувати, які ми просунуті, а бабуся лише пиріжки смачні вміє готувати, а бути до них дітьми та внуками, які хочуть жити краще. І лише вони можуть нам в цьому допомогти. А ми часто нехтуємо цією допомогою. І тоді вони залишаються наодинці з такими, як самі, з популістами і гречкою.

Ми ж розумні і знаємо, що душа в людини не міняється. І що всі, хто в сім'ї коло нас, такі ж молоді, як і ми - з потребою любити і щоб їх любили.