Знову за рибу гроші: чи не після кожних виборів яскраво спалахує невдоволення виборчим законодавством, власне виборчою системою. І потихеньку згасає... У залишку – попіл, щоб надії на краще виборче майбуття посипати.

Недавні місцеві вибори не виняток: кінцевих результатів ще немає, а вирок новоявленій виборчій системі уже є: ніколи більше!

Ставлення до виборчої системи парламенту аналогічне. Не гаятимемо часу на розвінчання того, чого ніхто не захищає, а задамося питанням: чого ж воно таке живуче? Чого й досі діє виборчий закон від 17 листопада 2011 року, тобто від Януковича?

За ним, 26 жовтня минулого року, обрано і діючий парламент. Бо попередники, бач, не спромоглися за півтора роки новий закон ухвалити.

Ще рік минув, а віз і досі там. Маємо визнати: і цю Верховну Раду той закон влаштовує.

Поганий той солдат, який не мріє стати генералом. Поганий той депутат, який не мріє залишитися депутатом. За цим законом вони обралися, за ним, схоже, мріють і залишитися. «Завжди готові!» обміняти мандати восьмого скликання на мандати дев'ятого.

Але те, що комфортно психологічно, не завжди реалістично. Минуле сьоме скликання і обиралось, і переобиралось за одним законом. А персонально парламент оновився більш як навпіл. А з партій, взагалі, зосталася тільки «Батьківщина» (вона єдина зосталась не лише з минулого парламенту, а й з минулого тисячоліття!).

Втім, ту Верховну Раду розколола і перетрусила революція. Хоч і замало, бо там ще й досі засідає охвістя Партії регіонів.

Та психологія психологією, а головне прагматика: традиційно мажоритарка якнайбільше влаштовує наших президентів. Бо найбільш зручна для «адміністративного ресурсу» (так делікатно зветься у нас банальне зловживання владою).

А так звані «закриті списки» - Ельдорадо для партійних еліт, позаяк гарантують прохідні місця їм улюбленим та спонсорам щедрим. Годі шукати й кращий батіжок для однопартійців: неслухів - за прохідну (частину виборчого списку).

Тож і животіє змішана система (мажоритарка + «закриті списки»), як політесний компроміс між президентом та партійними верхівками.

А народ? Народ у офсайді.

Невідкладність нового виборчого закону

А може я надто до парламентарів прискіпливий: заклопотані вони важливими державними та гучними кримінальними справами, не до виборчого закону їм, роботягам? Хоч це навряд, швидше курка про просо забуде, ніж депутати про власні вибори.

А може зважили це неактуальним, бо згідно частини 4 статті 90 Конституції, Верховна Рада, обрана на позачергових виборах, «протягом одного року з дня її обрання» не може бути розпущена.

Та час швидкоплинний, 26 жовтня – пільговий рік завершився. А з тим настала і правова можливість дострокових виборів.

Невдовзі може настати і змістовна: 11 грудня минає рік від затвердження Програми діяльності Кабміну, протягом якого уряд не можна було відставити.

А що така відставка напрошується видно із самооцінки прем'єра, партія якого (нагадаю зветься вона «Фронт змін») заховалась від виборів і виборців.

А згідно частини 2 тієї ж 90-ї статті, відставка уряду – передвісник відставки парламентської.

Втім, справа не в тому, грядуть чи ні дострокові вибори, а у тому, що законодавство завжди має бути напоготові. Подібно, як господарський інвентар у справного хазяїна.

Що ж до дострокових виборів, то й тут трагедії жодної - нормальна робоча ситуація. Із семи попередніх парламентських скликань, три припинені достроково. Зокрема і перше, як на мене, найкраще з усіх семи.

Будуть маніпуляції, доки не буде кодифікації

Двічі два чотири, Дніпро впадає в Чорне море, зміна виборчої системи необхідна. А отже необхідні і нові виборчі закони.

Та цього замало: на зміну розпорошеним законам про вибори місцеві, парламентські, президентські, про ЦВК, виборчий реєстр тощо, час ухвалити один – Виборчий кодекс.

Місце дії єдине – Україна.

Суб'єкти виборчого процесу однакові - виборці, партії, кандидати, виборчі комісії тощо.

Процедура однотипна: від ведення списків виборців і нарізки округів, до підрахунку голосів і набуття повноважень переможцями.

Тож логічно наслідувати цариці логіки математиці, і усе спільне винести за дужки -у загальну частину Виборчого кодексу.

Є у різних видів виборів і відмінності, але є й у Виборчому кодексі спеціальна частина, саме для них передбачена.

Хоч круть-верть, хоч верть-круть, а структура кодексу оптимальна для системного, уніфікованого, якісного виборчого законодавства.

Оптимальна вона і для його удосконалення. Практично кожні вибори виявляють недоліки виборчого закону, дають багатий матеріал (краще б бідний) для його удосконалення.

Як правило, відповідні зміни у відповідний закон і вносяться. Скажімо, місцеві вибори виявили процедурні шпарини, у законі про місцеві вибори вони й латаються.

У результаті асинхронних змін аналогічні процедури для різних виборів не сходяться, а розходяться, якщо не розбігаються. Для законослухняних учасників виборів це біда, для шахраїв - щастя.

Виборчий кодекс вирішить і цю проблему: уніфікує не лише процедури, але і зміни до них.

Ще одна його перевага – великий обсяг. Товстий закон – для виборців, тонкий – для влади: позаяк усі недомовки вона тлумачить на власний розсуд. Точніше, на власний інтерес.

Недарма Наполеон вимагав від своїх юристів писати закони коротко і неясно.

Не було б щастя та нещастя помогло. Хронічне невдоволення виборчим законодавством, систематичні фальсифікацій спонукали громадський та експертний актив до пошуку протидії. Як у виборчому законодавстві, так і у його застосуванні.

У результаті, Україна має стільки класних фахівців, громадських ініціатив та напрацювань, що можна підготувати якісний Виборчий кодекс за лічені тижні. Тут, з приємністю маю відзначити Інститут виборчого права, Громадянську мережу ОПОРА, Комітет виборців України.

З приємністю акцентую й те, що дуже ґрунтовними є напрацювання з контролю за усіма стадіями виборчого процесу. Бо, не скажу за щасливих швейцарців, а у нас чим більше закон ґрунтується на недовірі, тим більшої довіри заслуговує сам закон.

Стислі висновки і неоригінальні пропозиції

Ситуація з виборчим законом до парламенту наразі курйозна, ніби нестача ґудзика на видному місці: і око ріже, і залагодити елементарно, а не робиться.

Виправдань шукати годі: створити якісну законодавчу базу для забезпечення неперервності і спадковості влади – одне із основних завдань парламенту.

І якщо це не зроблено, якщо діє виборчий закон від Януковича – це жовта картка парламентській більшості. Внутрішніх стимулів їй, вочевидь, не вистачає. Потрібен щільний громадський моніторинг і системний тиск.

А у разі подальшого саботажу, постане питання про вихід із коаліції її відповідальної, демократичної частини і моральну дискваліфікацію частини іншої.

Сподіваюсь, до цього не дійде, і парламент подарує українцям до Нового року Виборчий кодекс України. Принаймні, схвалений за основу.

Для цього дана колонка і написана.

Борис БЕСПАЛИЙ для UAINFO