Розговорилися сьогодні у морі з жінкою з Києва. Тут всі, хто з Києва, одразу сповіщають, що вони з Позняків чи з Дорогожичів чи ще звідкись.

Жінка, трохи вже старша, російськомовна, типова така киянка, з Позняків, відпочивала тут, в Хургаді, навесні.

Якось, каже, бачу, на пляж завалили такі хлопці, міцні, компанією, і засмага така, як навколо майки. Вона з ними перекинулася кількома словами, спитала, хто, звідки.

Кажуть, з АТО, з Кіровограда, тобто, там базуються.

Далі жінка розказує, що, видно, ввечері, хлопці добре посиділи. І вранці прийшли на пляж ще в гуморі.

А на пляжі всі такі лежать, напівсплять, загорають, дрімають, перемовляються. Практично всі говорять російською. Не зрозуміло, хто звідки.

І раптом хлопці своїми молодечими горлянками як крикнуть разом серед цього сонного царства - Слава Україні!

І пляж в одну секунду як гаркне - Героям Слава!

І попідскакували, і запосміхались, і руками замахали.

А частина пляжу ще щільніше вдавилася у лежаки і рушники. Видно, задрімали сильно)

Розкішна історія!