Проблема, яку я спостерігаю із нашою політичною ("помітно") і частково "бізнесовою" верхівкою - це та, що чимало її фігурантів хотіли би, власне, якось забути про Революцію Гідності та криваву війну, яка точиться на нашому східному кордоні.

І "просто зайнятися бізнесом" чи "своїм приватним життям", або симпатичною такою собі європейською інтеграцією в її найбільш фінансово багатообіцяючих аспектах.

Звісно і мені, і вам - усім - хотілося би повернутися до свого нормального життя.

Наприклад, я залюбки би писав літературознавчі твори, а також наукові статті до міжнародних наукових часописів з економіки (це без жартів, бо політична економія мій фах, і раз у раз отримую непогані рецензії) та "психологічні колонки" до глянцевих "жіночих" журналів (це моя розвага).

Але поки що - як на мене, таке повернення до мирних занять навряд чи має хоч якусь актуальність. Війна - щодня. Спеціальні операції Служби Безпеки - чи не щотижня (колись, якщо доживу, я, можливо, розповім багато - а тепер скажу так: ми ще довго не будемо знати імен сотень наших Героїв, чиїми іменами колись буде названо чимало вулиць в Україні).

Ми - ну, от що означає оце "ми" - мабуть кілька тисяч співгромадян, які, принаймні знають, що таке світошумові гранати, нє? - разом із здоровомислячими парламентарями та новими чиновниками - іноді просто оскаженіло боремося за реформи, модернізацію, осучаснення, прогрес України.

Щодня, щотижня, і щомісяця.

Власне всі перераховані знають, що існує "Спільнота" ( "Сообщество") яка...- ну, скажімо так, не сприймає зрад, навіть найменших.

Реакція на зраду - "Белфаст"). Тому - не тільки тому, але - якось і повземо вперед.

Щодо зовнішнього світу, який існує за межами України - "закат раскинулся крестом, поверх долин вершины грез" - від Ла-Манша до Владівостока, від Норільска до згадуваної у класичної російської літератури Кушки (сьогодні це Серхетобад у Туркменістані) ми, Майдан, є всюди.

Така вже наша доля - якщо що - поставити крапку на цьому історичному періоді. Власне, геть все на нашій землі буде або по-нашому, або взагалі - ніяк. Цього можуть не розуміти бюрократи чи дурники "фкастюмах с бльосткамі".

Але багатомільйонна українська нація та сотні тисяч тих, хто підтримують нашу справу у більш як 50 країнах світу - добре розуміють, про що йдеться. And Amen.