Надто велика це спокуса – повірити в те, що ми жертви, що страждаємо за когось, а тому всі нам щось винні. І надто велика спокуса – думати, що цей досвід болю робить тебе вищим за інших, мудрішим, ближчим до якихось таємниць життя.

Паризькі теракти показують, що біль розкиданий у сучасному світі, хаотично та непередбачувано – і там, де вчора було тихе буржуазне життя, сьогодні може бути пекло.

Олів'є Таллес, журналіст з La Croix, який був у тому ресторані на вулиці Ля-Фонтен-о-Руа, коли ресторан розстрілювали терористи і вбили п'ятьох людей, – говорив у нас в ефірі, що люди навколо нього приймали цю велику небезпеку гідно та мужньо. І що таку саму мужність він бачив раніше в Україні.

Дуже важливо розуміти, що немає якихось привілейованих народів, зокрема народів, яких їхній біль зробив якимось унікальним носієм якихось унікальних цінностей. Бо від думки, що ти жертва, до думки, що тобі через це все можна, дуже-дуже маленька відстань.