Паризькі теракти внесли суттєві корективи до порядку денного саміту G20. Напередодні трагічних подій у французькій столиці пріоритетами для обговорення були проблеми міграційної кризи та світового економічного розвитку. Проте одразу після кривавої п'ятниці боротьба з тероризмом затьмарила інші заплановані дискусії.

Франсуа Олланд, який не прибув на саміт до Антальї, прямо заявив, що його країна перебуває у стані війни з екстремістами Ісламської держави. Лідер Франції також декларував наміри вжити найрішучіших дій задля знищення терористів. Войовничу риторику Олланда відразу ж підтримали і учасники G20. Здавалося, все йде до швидкого формування міжнародної коаліції, яка не зволікаючи розпочне масштабну наземну операцію проти ІДІЛ. Адже більше року бомбардувань радикальних ісламістів з повітря не дали бажаного ефекту - бойовики досі захоплюють нові території в Сирії та Іраку, масово страчують мирне населення та влаштовують нові теракти по всьому світу. Однак війна проти терористів почалася хіба що на словах. За підсумками зустрічі великої двадцятки країни-учасники домовилися посилити контроль на своїх кордонах та виділити додаткові ресурси для боротьби з тероризмом. Крім того, Франція та США планують збільшити інтенсивність авіаударів у Сирії та Іраку вдвічі. Про наземну операцію мова знову не йде.

Очевидно, навіть черга кривавих терактів не подолала в європейців страх понести військові втрати у бойових діях проти ІДІЛ. І хоч призначення збройних сил будь-якої країни полягає в тому, щоб захищати її громадян, Захід, схоже, віддає перевагу терактам проти цивільного населення перед застосуванням підготовленої і призначеної для бойових дій армії. Якщо остаточно не знищити ІДІЛ на Близькому Сході, що неможливо виключно авіаційною кампанією, то доведеться постійно утримувати терористів біля своїх кордонів і оплакувати жертв нових катастроф. Поки що країни Заходу обирають стратегію посиленої оборони в поєднанні з повітряною операцією, яка вже більше року не приносить результату.

Щоб назавжди ліквідувати терористичну чуму на зразок Ісламської держави світова спільнота має де в чому уподібнитися ворогові, а саме, у боротьбі за цивілізаційні демократичні цінності перейняти той фанатизм, з яким радикальні ісламісти знищують цю саму цивілізацію та гуманність. Протистояти подібній загрозі виразами стурбованості і половинчастими заходами більше не можна. Така поведінка лише заохочує терористів.