Кризові психологи вчать, що ми живемо у інформаційному просторі, структурованому, а частіше - спотвореному чужими стереотипами сприйняття, невірними, або застарілими патернами думок та поведінки, тому легко впадаємо в істерику, піддаємося паніці і страху. Кожна нова кризова подія, кожен новий стресовий вплив викликають чергову порцію панічних думок, основаних на спотворених стереотипах сприйняття.

Особливо, коли ми намагаємося спрогнозувати розвиток наших місцевих явищ в глобальному контексті.

Паризькі події спричинили чергову хвилю паніки: Захід «обміняє» Україну на участь Путіна у анти-ІДІЛівський коаліції (як це вже «обмінював» на Сирію, біженців, Іран, газопровід та бісову прірву геополітичної маячні за останні півтора роки).

З одного боку, практика останніх років показує, що неможливого в політиці майже немає, але з іншого - є сенс виходити з коректної методології аналізу.

Коректна ідентифікація конфлікту - необхідний крок до визначення загроз і ризиків

Перш за все треба звернути увагу на ідентифікацію конфлікту, якій проявився в трагічних паризьких подіях. Її надав, зокрема, Генсек НАТО Йенс Столтенберг: «це не конфлікт між Заходом і мусульманським світом, це битва між екстремістами і тими, хто поділяє фундаментальні цінності людських прав і свобод». Отже, ми маємо справу з конфліктом між групами із різними цінностями. Ціннісні конфлікти не мають розв'язання, хоча і існують методи відносно безконфліктного (або периферійно конфліктного) співіснування груп з різними, несумісними цінностями.

Треба чітко розуміти, що на сьогодні групу, що сповідує неприйнятні для домінуючої цивілізації цінності репрезентують екстремістські угруповання - ІДІЛ, Хезболла, а також (обмежено легітимні) режими Ірану, Сирії та Росії.

Зв'язки Росії і ісламських екстремістів є давніми і розгалуженими. Російських найманців в ІДІЛ нараховується, за консервативними оцінками, близько 2 тисяч осіб. Їхній приплив не припиняється. Доволі точно відомо де, скільки їх перебуває, і які російські регіони вони репрезентують.

Тобто ми можемо казати про системний чинник Росії як в сирійському конфлікті, так і в ІДІЛ зокрема.

Донбас, Сирія, Париж - прояви одного процесу, різні фронти однієї війни, одного ціннісного конфліктуВ цьому контексті, насправді, проявляється зв'язок між екстремальними проявами носіїв групових цінностей так званого «деспотичного фаталізму» та «ієрархічного колективізму». Наприклад, зазнавши фактичної поразки, тотального руйнування військово-політичних планів в Україні, умовно на «Східноукраїнському фронті», серйозно загрузнувши без суттєвих успіхів на «Левантійському фронті» в Сирії, нанесення удару в серце західної коаліції, навіть відкриття «Західного фронту» з використанням терористичних інструментів виглядало б доцільним, з точки зору кремлівських стратегів - вихідців з радянських спецслужб. Вони ж впевнені, що ведуть «священну війну» з США і НАТО за глобальне домінування, хоча насправді виборюють право на збереження злочинно набутих статків та безконтрольну владу на своїй території.

Цю ж «священну війну» ведуть і фанатики з екстремістських угруповань. Якщо у Кремля і екстремістів спільні цінності, спільні цілі, спільні терористичні інструменти і засоби, то не важко припустити їхні ситуативні союзи і спільні дії.

Багато хто вбачає вплив зовнішніх чинників в методах, якими було здійснено паризькі атаки. Вони не є однозначно притаманними ІДІЛ. Зокрема, оглядач Гусейн Аль-Мадждубі в газеті «Аль-Кудс Аль-Арабі» звертає на це увагу. Дійсно, чітке «військове» планування розгалужених акцій, розподіл цілей, розподіл засобів (використання одночасно як звичайної зброї, так і смертників), використання тактичних та логістичних прийомів партизанської війни, а також висока секретність планування та здійснення атаки більше притаманні акціям Аль-Каєди, чеченським бойовикам, або спецслужбам, але не ІДІЛ. Тобто, ми можемо говорити або про зовнішні чинники впливу, або про суттєву еволюцію тактики терористів.

В будь-якому випадку небезпека зростає, в тому числі - для нас. Загроз тут має бути кілька.Зміни суспільства під впливом чинників терористичної загрози - основна небезпека.

Радикалізація окремих (до цього цілком маргінальних) груп в нашому суспільстві, які частково поділяють цінності, притаманні екстремістським угрупованням. Зворотнім боком цієї позиції є капітулянтство під впливом системи цінностей так званого деспотичного фаталізму, притаманного частині нашого суспільства (ця позиція, доречі, активно насаджується певним кшталтом експертів і аналітиків в наших медіа).

Це можна вважати ключовою загрозою, бо вона впливає на стійкість нашого суспільства, на спроможність спротиву загрозам. Якщо ми радикалізуємося, ми розвалимося протягом кількох якщо не тижнів, то місяців, нація перетвориться на репліку «руського миру», а держава припинить своє існування, союзники відвернуться від нас, і ворог нас проковтне.

Отже, постає загроза, пов'язана з вибором сторони конфлікту при його загостренні. Нажаль, практика показує, що це не теоретичні побоювання - радикалізація нашого суспільства є суттєвою.

Активізація радикальних (навіть, найбільш патріотичних) настроїв та ксенофобії живіть терористичну загрозу. Наприклад, популярне сьогодні питання «чому Париж?», має неочікувану відповідь з галузі соціології. Бо французьке суспільство є найбільш ісламофобським серед учасників західної коаліції проти ІДІЛу і другим за цим показником в ЄС (після Іспанії, яка капітулювала в 2004 і вийшли з коаліції після терактів в Мадриді). Найбільш толерантними є Великобританія і Швеція, де тероризм поширений мінімально, хоча кількість мігрантів велика. Висновок банальний: толерантність - запорука безпеки, а ксенофобія - рушійна сила тероризму.

Зміна розподілу і контексту актуальних загроз

Крім того, «технічно», варто чекати на ескалацію терористичних загроз (ми були і залишаємося, на думку європейських і американських безпекових експертів, більш ймовірною ціллю терористичних атак, ніж західноєвропейські країни) і (одночасне) розгойдування ситуації на східному фронті. Цілі противника очевидні: спровокувати нас на зрив домовленостей і вимагати відміни санкцій, а також радикалізувати наше суспільство, щоб перетворити його на «руський мир» і вивести за межі цивілізованого світу. Сьогодні більшість формальних індикаторів свідчать про підвищення ризиків як соціального (терористична загроза), так і воєнного характеру на наший території.

Відповідь на виклик не є унікальною: урізноманітнення комунікативного інструментарію

Технічно, питання боротьби з екстремізмом - це питання глобальної співпраці та кооперації в питаннях контролю ресурсів і комунікацій - контролю потоків і ринків нафти, зброї, засобів управління фінансами, засобів зв'язку і комунікацій, інформаційних технологій та обмеження пропаганди. Тобто це не посилення обмежень і закриття кордонів, а - як би дико це не виглядало на перший погляд - навпаки: співпраця, полегшення обміну даними, відкриття інформації і зняття обмежень.

Співпраця має бути спрямована на подолання спільної загрози. А джерело, рушійні сили і чинники цієї загрози сьогодні на Заході розуміють достатньо чітко. Наприклад, президент Болгарії заявив, що Росія готує гібридну війну на Балканах з метою дестабілізації Європи. ЄС і НАТО, на його думку, мають докласти більше зусиль для протидії російській загрозі.

Отже, теракти в Парижі виявилися індикатором загрози саме російського походження. Навіть якщо базуватися на відповідальності ІДІЛ: до російського втручання в Сирії, терактів ІДІЛ такого ґатунку в Європі не було, вони трапилися після. Тобто саме російський фактор став сьогодні тригером терористичної загрози в Європі. Так, це можна сформулювати таким чином, що «тероризм можна подолати лише разом з Росією», але технічно це означає, що вирішити проблему тероризму без вирішення «російської проблеми» - неможливо. Це, безперечно, - чергова перемога Путіна на шляху самознищення.

«Розмін» України не передбачається

Лідери ЄС та Австралії підтвердили продовження санкцій проти Росії як мінімум до повного виконання Мінських домовленостей, а також ув'язали політику по відношенню до РФ з питаннями Криму. Це означає, що західна коаліція чітко розрізняє ситуації на Сході України і в Сирії, отже зв'язувати їх в термінах «торгів» може лише «геополітичний геній» російських політологів. Це - окремі випадки.

В ситуації чітко ідентифікованого ціннісного конфлікту, «здати», «розміняти» тощо свого союзника - це поступитися саме цінностями, за які і йде боротьба. Отже, ніякого «розміну» не буде. Буде важка і тривала боротьба. За себе, за своє вільне і різноманітне майбутнє у вільному і різнобарвному світі.

Ми маємо пам'ятати, що різноманіття завжди сильніше і стабільніше за уніфікацію, демократія - за тоталітаризм. Співпраця сильніша за розділення і ненависть - цікаво, що навіть рівень виробництва вищий, а безробіття нижче в тих регіонах Європи, де відсоток мігрантів та їхніх нащадків є вищим...