Чи піду я знову на Майдан? Я - учасниця трьох революцій.

Після першої, студентської Революції на граніті, (незабутніх палких виступів Чорновола на мітингах, облог Верховної Ради зі студентськими частівками: «Кравчучок, Кравчучок, пташечка, відлітай до москви, до Івашечка», ходи по Києву, пов'язок на лобі «я голодую» та холодних гранітних плит Майдану) я була страшенно розчарована тим, як наш народ обійшовся з нашим здобутком - з незалежністю. Так, так, народ обійшовся. Не влада. Народ, проголосивши Незалежність, виступив проти комуністичної системи - і обрав президентом ярого опонента незалежності, комуніста. Ну як опонент Незалежності міг збудувати Незалежність? Отак і збудував. Я розчаровано плюнула і розтерла. Живи, народе, як знаєш, а я виживу...

Коли почалася Помаранчева Революція, я була в перших рядах. Якщо бути точною, на другий день зранку, бо в першу ніч на Майдан пішов чоловік з іншими чоловіками-киянами. Тоді всі, маючи напоготові тільки кулаки, чекали танків. Тієї ночі пішов перший сніг. І тих чоловіків вважали героями...

На помаранчевому Майдані я з дня в день, як мантру, повторювала: «Аби не сталося так, як з першою революцією, аби все пішло правильно!» ... Не пішло. З різних причин народ уже через рік витирав ноги об Помаранчеву революцію, висміював, і її не лаяв хіба що ледачий. А потім народ обрав Януковича. Я вдруге розчаровано плюнула і розтерла. Живи, народе, як знаєш, а я виживу. На жодну революцію більше ні ногою!

Коли Уряд азарова оголосив, що ми йдемо не в Європу, а в Таможенний Союз - я забула про свої обіцянки «більше ні ногою». Я зірвалася на Майдан. Так почалася моя третя революція, Гідності. Хтось точку відліку веде з побиття студентів. Моя революція почалася за десять днів до цього, з мітингу на Майдані 21 листопада.

Можна довго сперечатися, треба нам та Європа, чи ні. Мені треба європейські стандарти. На цьому Майдані я іронізувала над собою: «Вічний революцьонер...» І зводила очі до неба: «Господи! Ну хоч цього разу пошли вже нам правильну дорогу! Ну скільки ж можна! Це вже не смішно!

Не смішно...

Чи піду я знову на Майдан? Я, учасниця трьох революцій?

Вже багато років я мрію залізти в якийсь затишний куточок і писати, писати... А ще малювати... А ще організувати всеукраїнську гру для дорослих, щоб ті в ресторанах, кафешках, магазинах, музеях, лікарнях, спортзалах, на вулицях і в усіх несподіваних місцях читали дитячі книжки, а всі діти України на це дивилися і тішилися...

Чи піду я знову на Майдан? А що поробиш, піду. Бо в мене є шкурний інтерес. Ніякого пафосу чи героїзму. Це герої йшли за український народ. Я - не герой. У мене - чиста прагматика.

Я хочу жити вільно в процвітаючій країні, де працюють закони. І якщо для цього треба буде знову, а потім знову іти на Майдан - я ходитиму. І проситиму: «Дорослішай, народе, скоріше! Бо ми то здобудемо, а от ти, мій народе, вчися утримувати!»