Навмисно хотів перечекати поки хвиля емоцій з приводу терористичних атак у Парижі вляжеться, а тепер напишу.

Париж, Франція, загалом Європа (ЄС) для нас - символ безпеки. Заможність, менший рівень корупції, чистота і так далі - це все загалом описується словом безпека. Територія, на якій безпечніше жити, працювати, займатися хобі, виховувати дітей і йти на пенсію. Насамперед - символ. Саме тому туди тікають біженці з Близького Сходу, але ж їдуть і з України, у пошуках кращої долі. Європа - територія безпеки.

Також на нашій планеті є території небезпеки. Їх багато. Місця, куди ми не їдемо в пошуках кращої долі. Не перевіряючи жодної додаткової інформації, користуючись виключно власними стереотипами, вони для нас, тим не менше, є символами небезпеки. Тут не про те, погано це, чи ні, це просто факт.

Світ давно став щільнішим, ми не мислимо категоріями сусідніх вулиць чи навколишніх селищ. Ми мислимо категоріями країн та континентів. Різних, неоднорідних. І ми знаємо, що є території безпеки, і є території небезпеки.

Терористичний акт на території небезпеки є більш очікуваним і шокує нас менше, ніж терористичний акт на території безпеки. Тому що в другому випадку це означає, що безпечних місць на планеті стало менше. Навіть якщо ми не живемо в цьому місці, ми принаймні знаємо, що воно існує. І ми маємо можливість прагнути до цього символу наближатися.

Мені не хочеться навіть вигадувати, що буде з нашою свідомістю, якщо таких місць на планеті не залишиться. Які соціальні конструкції зможе народити масштабний суцільний відчай. Відчай спільноти, яка не має куди йти. Інтуїція підказує - це точно будуть конструкції тоталітарні.

"But what ends when symbols shatter? And who knows what happens to hearts?" - писав, так би мовити, поет.

Два роки тому почався Євромайдан як рух у напрямку до Європи насамперед як до символа. І ці терористичні атаки, вони не тільки по Франції і по французах. Вони також і по нас, із нашими наївними мріями.