Після призначення пані Гонтарєвої Головою Національного банку я писав, що перед нею стоять три ключові завдання: стабілізація курсу гривні, кардинальне оздоровлення банківської системи та зміна грошово-кредитної політики.

Якщо з першими двома нинішнє керівництво хоча і небездоганно, але більш менш справляється, то з виконанням третього завдання ситуація виглядає відверто сумно. Враховуючи, що проблеми із забезпеченням виконання третього завдання стосуються не тільки політичної волі, але і дискусій щодо ролі та впливу центрального банку на економіки країни, дозволю собі тезово пояснити свою позицію.

- Слід розпочати з усвідомлення, що заходи уряду, як позитивні, так і негативні, не можуть дати негайного ефекту. Позитиви та негаразди можуть проявитися лише з певним проміжком часу. В залежності від фундаментальності реформ, що впроваджуються урядом, зміни можуть суттєво відчуватися лише за рік-півтора. А якщо, наприклад, здійснюється реформа пенсійної системи чи переглядається демографічна політика, то наслідки можуть проявитися лише за десять-п'ятнадцять років.

Таким чином, потрібно розуміти, інструментарій уряду не дозволяє впливати на ситуацію в економіці в короткостроковій перспективі.

- Необхідний інструментарій впливу на поточну економічну ситуацію є в центрального банку. В першу чергу, це стосується його грошово-кредитної політики. З метою активізації розвитку економіки центральний банк повинен проводити стимулюючу грошово-кредитну політику.

В умовах її перегріву центробанки за допомогою підвищення облікової ставки, обмеження доступу до рефінансування, введення більш жорстких нормативів ліквідності тощо, навпаки намагаються повільно зменшувати спекулятивне зростання.

Отже, саме від розуміння механізмів грошово-кредитної політики та професійності керівництва центрального банку значною мірою залежать чи отримує економіка стимули для свого стабільного зростання.

• При затверджені української Конституції зразка 1996 року з голосу внесли поправку, згідно з якою «основною функцією Національно банку є забезпечення стабільності грошової одиниці».

На жаль, незважаючи на очевидну некоректність цього вислову, він досі залишається в тексті Конституції України. Цю відверту дурницю продовжують повторювати всі викладачі вишів своїм студентам. З серйозним виглядом обличчя її також проголошують українські високопосадовці.

Насправді, забезпечення стабільності грошової одиниці - це не функція, а завдання центрального банку. Можна сказати, що це головне завдання центробанку, але при цьому лише одне з них. Не менш важливим завданням є сприяння діловій активності та зменшенню безробіття. В деяких країнах це взагалі передбачено в якості конституційного обов'язку центрального банку.

При цьому всі завдання центрального банку підпорядковані головній меті чи місії його діяльності - забезпеченню сталого розвитку економіки та добробуту населення.

Показово, що пані Гонтарєва в загальному контексті це розуміє. Тому, наприклад, виступаючи першого вересня перед студентами Київського національного економічного університету, вона не повторювала дурниць про «основну функцію Національного банку», а згадала саме ці два завдання центрального банку. "Як правило, центральні банки намагаються контролювати інфляцію і зайнятість.

Це два основні завдання щодо контролю, які суспільство вимагає від монетарних органів: щоб була низька інфляція і висока зайнятість".

Але, на жаль, наголосивши на тому, що завданням центрального банку є також сприяння зайнятості, потім протягом своєї лекції пані Гонтарєва жодним словом не обмовилася, так як же Національний банк під її керівництвом збирається це робити.

Це невипадково, бо, насправді, як показує аналіз діяльності Нацбанку, всі без виключення його керманичі не дуже добре розуміли можливості наявного в них інструментарію та нічого не робили для його використання саме для реалізації завдання сприяння діловій активності та збільшення зайнятості.

• Одним з аргументів зосередження політики Нацбанку лише на питані стабільності національної валюти є те, що, мовляв, тільки забезпечивши курсову та інфляційну стабільність можна надати суб'єктам економіки впевненість та прогнозованість розвитку країни.

В цілому такий підхід є правильним, але лише умовно може бути застосований в Україні.

Річ в тім, що у вільній ринковій економіці рівень інфляції та курсу національної валюти формуються в результаті конкурентного попиту та пропозиції на товари та послуги. В Україні це далеко не так. Надто велика роль держави на ціноутворення, монополізм та залежність від зовнішньої торгівлі суттєво впливають на рівень інфляції та попит на іноземну валюту.

У зв'язку з цим багато разів повторювана мантра про те, що Нацбанк намагатиметься впровадити інфляційне таргетування виглядає, скажемо так, не дуже адекватно.

• Нацбанк за допомогою наявного в нього інструментарію може лише впливати на монетарну інфляцію, але він безсилий щодо, так званої, інфляції видатків.

Якщо інфляція зростає внаслідок надмірної емісії гривні в результаті емісійного покриття дефіциту бюджету чи великих обсягів рефінансування, викупу з валютного ринку надходжень іноземного капіталу та переказів заробітчан, то центральний банк може за допомогою свого інструментарію з цим впоратися.

Але крім монетарної існує ще немонетарна інфляція. Вона є наслідком адміністративного формування комунальних тарифів, тарифів на пасажирські та вантажні перевезення, зростання цін на енергоносії на світових ринках, поганого врожаю на сільськогосподарську продукцію, значної девальвації національної валюти тощо.

За умови спроби Національним банком використати свій інструментарію для приборкання немонетарної інфляції ситуація в економіці може тільки погіршитися. Обмеживши доступ до оборотного капіталу Нацбанк не знизить ціну на товар, який купується у монополіста чи закордоном. Він лише позбавляє суб'єктів господарювання можливості адаптуватися до нових цінових співвідношень. Якщо внаслідок немонетарних цінових шоків виявилося, що обігових коштів недостатньо для підприємницької діяльності, то єдиним виходом є її обмеження чи повна зупинка.

Більш того, дорогі кредити в цьому випадку самі по собі формують додаткову немонетарну інфляцію. Витрати на обслуговування кредитів доводитися закладати в кінцеву ціну на вироблені товари та послуги.

• За таких обставин твердження, що ставка рефінансування Нацбанку має бути обов'язково вищою за рівень інфляції, не витримує жодної критики.

Якщо загальний рівень інфляції формується переважно внаслідок інфляції видатків, то в умовах падіння доходів населення та скорочення обігових коштів підприємств високими процентними ставками по кредитам можна забезпечити лише дефляцію в тих складових економіки, де формуються монетарні фактори ціноутворення.

Тобто, потрібно усвідомлювати, що в умовах надмірної залежності від інфляції видатків, прив'язувати ставку рефінансування Нацбанку до загального рівня інфляції, м'яко кажучи, не дуже розумно.

Отже, важливим висновком щодо можливості реалізації політики інфляційного таргетування є те, що вона взагалі неприйнятна для не зовсім вільної економіки, та якщо вона суттєво залежить від структури зовнішньої торгівлі та критичного імпорту.

Інфляційне таргетування може забезпечити номінальну стабільність національної валюти, але при цьому негативно впливатиме на реалізацію завдання сприяння діловій активності та збільшенню зайнятості.

• Якщо саме з цієї точки аналізувати діяльність Нацбанку, то можна побачити, що його політика «дорогих грошей» та обмеження ліквідності вкрай негативно впливає на можливості економічного розвитку країни.

Щоби не бути голослівним наведу деякі відкриті статистичні Національного банку та Держкомстату.

Як бачимо, з початку 2014 року до листопаду 2015 року індекс цін виробників промислової продукції (І.Ц.В.П.П) склав 164,6 відсотків.

За цей період обсяг гривневих депозитів (строкових та поточних) скоротився на 61 млрд. грн, валютних - на 16,75 млрд. дол.

При цьому, обсяг гривневих депозитів юридичних осіб за цей період збільшився на 17,9 млрд. грн., а валютних - зменшився на 3,16 млрд. дол.

Реальна картина з депозитами юридичних осіб, на жаль, ще гірша, бо станом на 01.11.2015 6,8 млрд грн. та 154 млн. дол. застрягло в банках, які визнані неплатоспроможними.

На цьому тлі ситуація з обсягами кредитування підприємств виглядає ще більш гнітючою. Обсяг кредитів з початку 2014 року постійно скорочувався, в гривні - на 92,9 млрд. грн, в іноземній валюті - на 10,25 млрд. дол.

При такому темпі зростання цін, зменшені наявних власних коштів та практично повної відсутності доступу до кредитів падіння економіки виглядає не тільки логічним, а абсолютно неминучим.

Хотів би у зв'язку з цим наголосити, що економічна історія не знає прикладів зростання економіки при падінні обсягів кредитування. Більш того, саме збільшення обсягів кредитування є недостатньою, але необхідною передумовою для економічного зростання.

- Чи може політика дорогих кредитів Нацбанку дозволити почати зростати економіці? Очевидно, що ні. Вона її лише стискає та примітивізує. Можливості для діяльності за таких умов є лише у підприємств з низьким рівнем доданої вартості, які свою продукцію переважно експортують.

- Якщо визнати, що така політика Нацбанку лише погіршує ситуацію в економіці, слід задатися питанням, яким чином вона має бути змінена.

- Очевидно, що у Нацбанку є свої аргументи для політики «дорогих грошей». Їх декілька.

По-перше, в умовах надзвичайного падіння економіки, яке спостерігалося протягом 2012 - 2015 років, надто мало підприємств, які є хоча би відносно платоспроможними та мають необхідне забезпечення під кредити. «Кого кредитувати?» - задавалася питанням пані Гонтарєва в одному зі своїх останніх інтерв'ю.

По-друге, Нацбанк боїться, що банки спрямовуватимуть рефінансування не в кредити реальному сектору економіки, а підуть на валютний ринок. Що в свою чергу створюватиме спекулятивний тиск на курс гривні, паралізуватиме ділову активність, викликатиме нову хвилю паніки вкладників. А знецінення гривні внаслідок таких валютних спекуляцій призводитиме до здороження імпорту та нового стрибка, згадуваної вже вище, інфляції видатків.

По-третє, Нацбанк стикається з необхідністю здійснювати грошову емісію для викупу ОВДП, кошти від яких спрямовуються «Фонду гарантування вкладів фізичних осіб» для виплати вкладникам неплатоспроможних банків. Ці виплати переважно конвертуються фізичними особами в іноземну валюту, що провокує тиск на курс гривні.

Таким чином, Нацбанк знаходиться між ризиками подальшої деградації економіки внаслідок політики «дорогих грошей» та ризиками можливого курсового та інфляційного знецінення гривні.

- Чи є за умови таких викликів прийнятний варіант зміни грошово-кредитної політики Нацбанку?

Впевнений, що є!

В основі її лежить ті ж самі принципи грошово-кредитної політики, яку реалізують ФРС США, ЄЦБ, центральні банки інших розвинутих країн.

В основі її політика максимально дешевих кредитів.

Завдання полягає лише в тому, щоби правильно визначити загальну логіку дешевого рефінансування, напрямки кредитної підтримки та використати інструментарій, наявний у Нацбанку, для абсорбції зайвої ліквідності, що може з'явитися.

- Очевидно, що цільовий напрямок рефінансування має бути таким, який дозволятиме уникати ризиків зростання обсягу «поганих кредитів» та недопускатиме спрямування такого рефінансування на валютний ринок.

- Мені вже неодноразово доводилося зазначати, що таким головним напрямком дешевого та, що не менш важливо, довгострокового рефінансування мають стати заходи з енергозбереження.

Лише на заходи з тепломодернізації багатоквартирних будинків, за даними уряду, потрібно до одного трильйона гривень. Ще щонайменше 200-300 млрд гривень потрібно для тепломодернізації приватних житлових будинків. Таких коштів ніде закордоном знайти неможна. Більш того, немає кому брати курсові ризики при їх залучені.

В той же час головним інвестором таких заходів з енергозбереження може і повинно бути населення. Воно зможе найбільш ефективно вкласти необхідні кошти, але їм для цього потрібні довгострокові та дешеві кредити.

Виходячи з цього, необхідно, щоби дешеві довгострокові кредити отримали фізичні особи - власники приватних житлових будинків, ОСББ і ЖБК.

Саме відсутність дешевих (2-3% річних) та довгострокових кредитів (на 10-15 років) є головною причиною, чому, попри дуже значне підвищення цін на газ, тепло та електроенергію, заходи з енергозбереження не стали головним рушієм економіки в 2015 році.

Якщо кредити на енергозбереження (до 100 тисяч гривень) для фізичних осіб - власників приватних будинків видавати виключно під документально підтверджені витрати та лише в безготівковій формі, то можна бути впевненим, що в 99 випадках зі 100 вони будуть спрямовані саме на ті чи інші заходи з енергозбереження (утеплення осель, заміни котлів з газових на твердопаливні чи більш ефективні газові тощо).

Якщо такий кредит видано на 15 років з процентною ставкою в 3% річних, то ануітетні платежі будуть прийнятними для переважної частини домогосподарств.

ОСББ та ЖБК такі кредити мають надаватися лише за умови згоди 2/3 членів. Розмір таких кредитів має залежати від кількості квартир в багатоквартирному будинку.

Цільове рефінансування Нацбанку банкам може направлятися на субкореспондентські рахунки. Перерахування коштів з них повинно здійснюватися лише в кореспонденції з безготівковими платежами позичальників з кредитних рахунків на цілі, пов'язані з енергозбереженням, та за наявності документально підтвердженого цільового характеру.

Для того, щоби знизити рівень ризику неповернення такого рефінансування, Нацбанк може взяти портфелі таких кредитів в забезпечення із зобов'язанням банків займатися лише їх інкасацією.

Причому таке рефінансування мають отримати лише 15-20 банків з найкращими показниками своєї діяльності.

Забезпеченням по таким цільовим кредитам для власників приватних будинків може бути порука 2-3 дорослих осіб, що проживають в такому приватному будинку.

Для ЖБК і ОСББ забезпеченням по таким кредитам може бути зобов'язання, щоби платіж по кредиту включався в комунальні платіжки окремою строчкою та спрямовувався виключно на погашення відповідного кредиту.

Для найменш забезпечених родин держава може виділяти субсидію, яка покриватиме значну частину щомісячного платежу по кредиту. Це значно розумніше ніж виділяти мільйонам родинам субсидію на компенсацію неефективних комунальних витрат.

Ефективним інструментом було би також надання податкової пільги для тих родин, які здійснюють заходи з енергозбереження.

Але це вже трохи інше питання. Воно відноситься до розуміння з боку урядовців та народних депутатів можливостей стимулюючої функції податків. З чим в нас теж, на жаль, проблема.

- Позитиви від цільового довгострокового та дешевого рефінансування наступні:

- В масовому порядку по всій країні здійснюються заходи з енергозбереження в житлово-комунальній сфері, де втрати в нас найбільші. Позитиви з енергозбереження починатимуть проявлятися з перших днів їх проведення;

- При здійснені документально підтверджених заходів з енергозбереження всі кошти будуть спрямовуватися на товари та послуги, переважна частина яких виробляється в Україні. Це сприятиме зростанню виробництва та зайнятості населення. Двигун економічного зростання буде запущений.

Якщо такі заходи будуть масштабними та довгостроковими, то в розбудову необхідного виробництва енергозберігаючих обладнання та товарів в Україну гарантовано надходитимуть необхідні іноземні інвестиції та технології;

- З документально підтверджених витрат, пов'язаних із заходами з енергозбереження, будуть сплачуватися податки, не менше 30-35% від суми проплат. За таких умов уряд отримуватиме неемісійне джерело доходів державного бюджету.

- В банківські системі зростатиме портфель обсяг низькоризикованих кредитів та депозитів, які опосередковано потраплятимуть в банківську систему. Це в свою чергу створюватиме можливості для збільшення обсягів кредитування на інші цілі. До того ж дешеве рефінансування та додаткові депозити знижуватимуть процентні ставки по депозитам та кредитам банків, що сприятиме покращенню їх фінансового стану та потенційних позичальників.

- Головним ризиком для реалізації такої політики рефінансування Нацбанку можна вважати потрапляння частини коштів на валютний ринок. Але, по-перше, обсяг такого рефінансування протягом першого року може складати лише 40-50 млрд гривен. Воно не буде надаватися зразу. По-друге, в Національного банку достатньо інструментів для абсорбції зайвої ліквідності: резервні вимоги, депозитні сертифікати. По-третє, встановивши ставку рефінансування на рівні, наприклад, 2% річних, може передбачати, що ставка рефінансуванню тимчасової нестачі ліквідності може бути на достатньо високому рівні.

Отже, при професійній політиці ризику курсової нестабільності та зростання монетарної інфляції цілком можна уникнути.

- До речі, вже неодноразово звертав увагу, що «Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження», така собі державна контора «роги та копита», немає ані інструментарію, ані фінансових ресурсів для того, щоби реалізувати загальнодержавну програму з енергозбереження. Якщо це Державне агентство немає ані першого, ані другого, тоді утримувати його є сенс лише задля здійснення корупційних оборудок.

Таким чином, у Нацбанку та уряду є вибір. Або усвідомлена політика з енергозбереження з використанням відповідного інструментарію центрального банку, або відсутність реальних зрушень в політиці енергозбереження. Але, правда, за наявності контори, щодо якої в минулому році Каха Бендукідзе зазначав, що ситуація з енергозбереженням в Україні покращиться, лише якщо її ліквідувати.