Під час роботи у Європейському центрі вивчення проблем безпеки імені Джорджа Маршала (навчальний центр НАТО у Німеччині) нам показали мапу загроз для Європи. На мапі маленькими полум'яними відмітками були позначені місця неспокою у Європі. Беззастережно, позначеними були і Крим, і східні терена України, і Париж.

А стрілочками різних кольорів були позначені джерела і напрямки загроз: зелена - незаконного переміщення людей і товарів (зокрема, наркотрафіку), синя - кібер та інформаційні загрози, червона - загроза тероризму.

Кинулося у вічі те, що червоні стрілочки ідуть виключно з південних рубежів Європи - Сирії та Афганістану. Східний рубіж Європи, тобто Росія, як джерело і загроза тероризму не фігурує! Коли я та колеги спробували звернути на це увагу як на помилку, з'ясувалося - ніхто не має ані відваги, ані наміру позиціонувати Росію як джерело воєнної чи терористичної загрози. Натомість Росію розглядають як потенційного союзника у боротьбі із тероризмом. Попри військову окупацію України і гумконвої, попри Сирію, попри Париж...

На цю мапу слід накласти також поспішно запланований візит президента Франції до Кремля, висловлювання прем'єр-міністра Росії і ще декілька цитат із недавнього спілкування з європейськими політиками та експертами:"Потрібно спробувати поговорити з Путіним. Хоч я і не вірю, але раптом він погодиться співпрацювати по Сирії... Тоді можна буде повернутись до розмови про Україну."

"Як там в Україні? На жаль, як ви бачите навіть з медіа, Україна перестає бути тут пріоритетом."

"Можливо слід розглядати вирішення нинішньої безпекової ситуації у форматі Ялта ІІ?" (Ялта І, як ми пам'ятаємо, це був післявоєнний поділ сфер впливу між Росією та рештою світу). "Можливо слід повернутися до ідеї демократизації Росії?"

"Чому ви хочете, щоб я називав ситуацію в Україні війною, якщо ви самі її так не назвали?"

Реальність є такою, що Європа (крім Польщі і ще декількох держав) шукає виправдань і способів для відновлення співпраці з Росією, а "антипутінська коаліція" існує лише в уяві окремих українських політиків.

І ніхто нас не "зливає" бо ніхто не "наливав" - кожен дбав і продовжує дбати про себе. І це природньо. І нам вже час подорослішати і навчитися дбати про себе, а не уповати на те, що більшенькі і старшенькі за нас і для нас щось повирішують. І нинішній стан речей наштовхує, щонайменше, на такі висновки:

1. Не вводити воєнний (або хоча б надзвичайний) стан було помилкою. Так, Захід "висів на руках", хоч і тихо висів. Але той самий Захід скоро почне нам цим дорікати вже голосно. Зауважили, як впродовж кількох годин після теракту у Парижі президент Франції ввів надзвичайний стан на 12 днів? Бо у них надзвичайна ситуація - терор! А у нас що? АТО?

2. Якщо у нас АТО, то де терористи? Ми зверталися до усього світу про те, щоб визнати ДНР та ЛНР терористичними організаціями, а самі? А у самих досі нема законом встановленого порядку визнання організацій терористичними. В парламенті з лютого лежить законопроект, але розглянути і прийняти його не дають... ні не росіяни, а голова парламентського комітету з питань безпеки і оборони і секретар української РНБО. На тлі нинішніх подій це вже має присмак саботажу.

3. Найближчим часом нас почнуть знову примусово "воз'єднувати" з окупованими територіями. На порядку денному: голосування у другому читанні за зміни до Конституції "в частині децентралізації і особливого не-статусу", амністія для окупантів і колаборантів і їхні вибори. Так, це дуже потрібно Заходу, а ще дужче - Росії.

Тим часом Україні потрібно:

- прийняти нарешті закон про визнання організацій терористичними;

- прийняти закон про окуповані території (при цьому гарантувати вільний режим оподаткування для людей на територіях, які межують з окупованими);

- визначити перелік злочинів, стосовно яких ніколи не може бути амністії чи помилування;

- встановити відповідальність слідчих і прокурорів за приховування доказів стосовно терористів і сепаратистів;

- створити спеціалізований суд для розгляду злочинів проти людяності і злочинів терору, залучивши до нього міжнародних присяжних, прокурорів та слідчих.

І між тим треба будувати спроможну і професійну армію та укладати двосторонні безпекові договори з окремими державами (поки НАТО не оговтається).

А ще потрібно невтомно пояснювати нашим міжнародним партнерам, що неможливо запобігти терору і подолати його, співпрацюючи з терористичною організацією. Співпраця з терористичною організацією під назвою "російська федерація" завжди буде мати наслідком війну. Питання лише часу і місця.

Якщо всього цього не робити, а натомість далі гвалтувати конституцію і боротися за вибори окупантів, то одного дня ми прокинемося, а нам скажуть "Війни не було, терористів нема, це ваш Донбас, а ви його знову не чуєте, одним словом - ви самі винні, робіть собі, що хочете." І хіба вони будуть не праві?