Дегенераторна окупація.

Коли у Києві побили дітей, постав Майдан. Коли потрібні були гроші, шини, провізія, теплий одяг, люди вишиковувалися у чергу, щоби все те здати.

Коли режим застосував зброю, його повалили. Коли розпочалася агресія й виявилося, що армії фактично не існує, тисячі добровольців ринулися на фронт.

Коли забракло зброї, обмундирування, військового обладнання і харчів, волонтери, звичайні люди, власним коштом і силами негайно все це забезпечили. Це - нова, громадянсько-волонтерська, Україна.

Коли знеструмився Крим, то все, на що виявилися здатними "кримнашівці" й пересічні обивателі, це тупо вилупитись на згаслу лампочку й заклинати її засвітитися.

Жоден жлоб, просидівши кілька діб у темряві, не відірвав дупи від стільця, не заліз до себе в кишеню, не створив волонтерської групи, взагалі пальцем не поворухнув, щоб світло з'явилося.

Максимум - по-холуйськи, "прі всьом етом - спісіба Расіі за асвабаждєніє" поскіглити біля під'їзду ЖЕКУ.

Ні волонтерів, ні добровольців, ні пожертв!

Безмайданна совковість.

"Де генератори?!!". Запитайте в окупантів. Також запитайте про генератори у дегенератів, які блокували українські війська, раділи окупації й продовжують співати осанну плюгавому карлику. Собі також корисно поставити ряд запитань. Й не лише про світло, але й про світле майбутнє. Крим - це Україна. З любов'ю до кримчан.