Обіцяна історія про знайомство з Григоришиним...

Десь у самому кінці 90-х чи на початку "нульових", коли я працював у тоді шалено популярних щоденних "Киевских Ведомостях", дзвінок: "Хочемо вас запросити на зустріч з підприємцем ...-шиним".

Я навіть прізвище не зрозумів з першого разу, бо чув його уперше.

Питаю - навіщо, я не пишу про бізнес. Голос з трубки - це не важливо, ми збираємо різних цікавих людей, дуже просимо бути і так далі.

Рідко, майже ніколи, не ходжу на зустрічі у форматі "ні про що", а тут чомусь пішов. Це було у кафе на території отелю "Русь" на Госпітальній. Доволі багато людей було. Зі знайомих облич тільки... Олесь Бузина.Який теж не розумів, навіщо його покликали.

Напої, якісь наїдки можна було брати. Хто такий оцей ...-шин ніхто не розуміє. Потім зрозуміли, що чоловік, який по колу обходить усі столики і підсідає на пару хвилин поговорити - то і є Костянтин Григоришин.

Через якийсь час - дійшла черга і до нашого столика. Приязно привітався, наче давно знав нас. Трошечки розповів про себе, я запитав про прізвище - явно галицьке - він сказав, що батьки чи з Тернопільщини чи з Буковини, на жаль, не пригадую точно.

Оскільки ми всі не знали про що говорити - повисла мовчанка. І тоді Григоришин вирішив запитати нашої... поради) Каже - хлопці, я острів купив у Карибському морі, скажіть, що краще - свій літак купити чи брати в оренду. Сказати, що всі прифігіли - нічого не сказати. Ну, ми щось ввічливо "порадили", не пригадати що. П

ісля чого Григоришин перейшов до наступного столика. Більше я його ніколи не бачив. І навіщо оце "шоу" було, навіщо нас збирали - так дотепер і не розумію. Кінець.