У процесі навчання на Заході зараз все більшу роль відіграють не hard skills – суто знання, а soft skills – вміння організувати свій навчальний процес, бути ефективним і тп. Відомо, що у старій системі шкільної освіти, яка колись домінувала на Заході і яка великою мірою ще й досі домінує в Україні, наголос робився саме на hard skills. Аби проаналізувати обидва підходи, інтернет-видання "Новий Шлях" звернулося до відомого українсько-канадійського культуролога, професора Університета Йорку в Торонті, Марка Роберта Стеха.

Д-р Стех поділився з нами думками про гуманітарну університетську освіту в галузях історії і культури. Він сказав, що нинішні студенти цих спеціальностей у канадійських університетах загалом дуже мало знають про європейську культуру та історію. З другого боку, сказав він, не можна ідеалізувати освіту з цих спеціальностей, яка була і є у Східній Європі та Україні. Рівень культурної та історичної освіти там залишає бажати кращого. Але, зокрема, у Польщі ця освіта раніше була вищого рівня, ніж в СРСР, тому що вона була не настільки політизована. Наприклад, в польській середній школі вчили твори таких письменників як Кафка чи Джойс, без яких не можна уявити европейського літературного канону. "А в радянській Україні до цього навіть в університеті не можна було дійти через загальну заборону", сказав нам д-р Стех.

Великою мірою, зауважив д-р Стех, інтеліґентна людина і на Заході, і в СРСР вивчала подібні речі самостійно. Різниця ж у тому, що в радянській Україні і у східному блоці загалом теми літератури, мистецтва та історії піднімалися в розмовах між людьми набагато частіше, ніж на Заході. В СРСР це до певної міри відбувалося тому, що велика частина цих тем була заборонена, отже ці речі було престижно знати. З іншого боку, у Польщі, де Кафку не забороняли, його теж було читати престижно.

Частково це відбувалося тому, що велика частина людей не мала можливості реалізувати себе на основній роботі і йшли на роботу як на панщину, сказав пан Стех. Тому їхня людська цінність знаходила реалізацію у культурі та історії. На ці теми, на те, щоби бути інтеліґентом, у Східному блоці була мода. Такої моди на гуманітарні знання і на інтелектуальні знання в цілому на Заході не було за часів залізної завіси, і немає зараз. Люди не говорять між собою про фізику чи інші науки, як колись в СРСР. Але в СРСР людина не могла забезпечити собі гідного матеріального життя і компенсувала духовним життям нестачу самоповаги.

Зараз і в Україні вже така мода набагато менш розповсюджена, зауважив д-р Стех. Коли вперше в Польщі випустили поезію Мілоша приблизно у 1980 р., весь наклад розкупили дуже швидко. Але зараз його не читають, хіба що за винятками, тому що люди у Польщі зайняті тим, щоби заробити більше грошей, є більше можливостей реалізуватися в матеріальному сенсі.

Новий Шлях зауважив, що насправді те саме колись говорила радянська пропаганда. Вона використовувала той факт, що "у Радянському Союзі всі читають", а на заході люди обмежені, думають лише про гроші і про споживання. І це використовувалась радянською пропагандою для того, щоб сказати, що радянські люди більш інтелектуальні.

Д-р Стех відповів, що в цьому обмеженому сенсі це було правдою. Радянські ідеологи розуміли що, якщо дати людям можливість і свободу, вони будуть ще більш матеріалістичні. Так воно і сталося у 90-х роках. Зараз в Україні 51% людей не читає взагалі нічого. А ті, що читають, то читають "абсурдне сміття", яким часто є масова література. Тих, які читають те, що нібито читали за радянських часів, є 5%-10%. Коли в Україні в 1960-х роках видали книгу Гессе "Гра в бісер", то приблизно 60 000 примірників викупили за 2 тижні. Це роман, який сьогодні в Україні прочитав може 1% населення. Та водночас, у радянські часи мода на інтелектуальне, розмови на кухні, не вели до жодної активності - розмови були для розмов. Дуже мало людей це використовувало в якихось дослідженнях і тп.

Зараз рівень гуманітарних знань випускників шкіл та університетів і в Україні, і в Канаді, вважає д-р Стех, є досить низьким. Деякі знайомі науковці-літературознавці д-ра Стеха в Україні "просто в жасі від того, як викладають українську літературу в школах. Дітей просто відкидають від літератури, нібито з патріотичних причин". В Канаді мало вчать літератури, можливість обирати собі профіль навчання на ранньому етапі спричиняє до того, що більшість студентів прагматично обирають комп'ютерно-технічний напрям і часто дуже гарно вчаться, але крім цього майже нічого не знають.

Ми зауважили, що проблема нестачі гуманітарних знань стосується не лише студентів технічних спеціальностей, але, як це не дивно, і гуманітарних. Д-р Стех сказав, що в Канаді зараз, на відміну від того, що було 30-40 років тому, нема чіткої системи, що потрібно знати студентові, що є важливим, а що - додатковим. У останні 30-40 років кількість знань дуже сильно збільшилася і стало неможливо знати навіть основні речі. Але все ж таки зменшення списку необхідних для інтелігентної людини знань є проблемою. "Наприклад, в Канаді вважається, що Шекспіра треба прочитати, але прочитати Джойса, чи когось іншого - це вже інше питання. А щодо історії - мої студенти рідко знають, що таке французька революція або ренесанс".

Ми запитали д-ра Стеха, як студенти школи культурознавства можуть не знати таких базових гуманітарних речей. Відповідь була: "Очевидно, від них цього недостатньо вимагають. На жаль, система це дозволяє. Немає вимог і курсів, які конче треба зробити. Майже все є на вибір. Скажім, в Йорку є багато студентів, які походять з Ямайки. Якщо беруть курс West Indian Studies і зосереджуються на цьому, то вони це дуже гарно знають, але вони погано знають загальну історію чи культуру. Вони мають загальний курс культури, але вони якось перемучуються через нього і потім забувають. Це не є частина їхнього щоденного життя, вони не мають з ким про це говорити, це не є частина суспільного дискурсу".

Ми спитали д-ра Стеха, чи завжди у канадійських університетах була така ситуація з гуманітарною освітою, чи це стало результатом розвитку споживацького техногенного суспільства. Д-р Стех сказав, що це - питання загально-культурних цінностей. У 1928 році Хосе Ортеґа-і-Гасет написав книжку "Бунт мас", в якій виклав зміни культурної ситуації в Європі і в світі взагалі. Ситуація раптово змінилася на початку 1930-х років. До того число освічених людей було досить невеликим і лише ці люди впливали на культуру, а думки і смаки мас не враховувались. Маси не були ані споживачем культури, ані суб'єктом культури. Раптом приблизно в 30-му році кількість масово освічених людей і кількість таких, які мали досить грошей, щоби заплатити за квиток до театру чи кіна настільки збільшилась, що маси перебрали контроль. І мистецтво помалу почало оріентуватись на масового платника. "І воно докотилося до того, що зараз за масову культуру платять тінейджери, до яких культура відповідно пристосовується."

Д-р Стех вважає, що зараз цей процес неможливо зупинити, "хіба якщо буде якийсь катаклізм". Він вважає, що люди, яким це не подобається, не повинні підтримувати масову культуру. Це є певним симптомом, коли люди, яким по 40-50 років, з великим задоволенням йдуть на той самий фільм, на який йдуть 16-17-ти літні. Це, зокрема, наслідок системи освіти, яка має щоразу менші вимоги і сподівання. "Це питання особистої відповідальності. Я мав деяких студентів, які надзвичайно багато знали. Я знаю деяких студентів в Україні, які дуже багато знають. Але я знаю переважну більшість, понад 90%, які знають надзвичайно мало", каже д-р Стех.

Д-р Стех вважає, що кожна нація має прагнути стати культурною. Раніше вважалося, що француз, який не знав Пруста, Фльобера, Малларме чи таких менш відомих аварґандистів як Арто чи Жарі, не міг рахуватися інтеліґентом. З американізацією культури, коли людина у Франції виростає не на французькому кіно, а на американському, з напливом імміґрантів стандарти розмиваються. Д-р Стех вважає, що в України зараз є велика можливість замислитись над питаннями культури, які є питаннями виживання нації. Голоси за це в Україні зараз є, "але їх поки що тільки десь біля 1% суспільства. А це мусить бути 10%. Це ніколи не буде більше, але якщо буде 10%, це вже буде рух в напрямку культурної нації. Україна поки що, на жаль, не є культурною нацією."