У складі чинного Кабінету Міністрів України, що нині втратив імунітет від парламентського вотуму недовіри, є міністри одіозні, з якими постійно хтось бореться, а є - «білі й пухнасті», які тишком-нишком щось там реформують. До останніх належить Міністр освіти і науки Сергій Квіт. У його парафії оприлюднювалися лише дрібні проколи на кшталт випадку з фальсифікацією кількох результатів зовнішнього незалежного оцінювання.

Все стало набагато цікавіше, коли Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк у одному з інтерв'ю згадав Міністерство освіти і науки (МОН) серед низки тих органів, що потребують підсилення керівництва. Пізніше коментатори списали сказане на обмовку. Якщо і так, то вона, виявляється, за Фрейдом. Розповім пару пізнавальних історій, що спочатку схвилювали коло поінформованих осіб, а затим, можливо, змусили і главу уряду глибоко замислитися над доцільністю подальшого перебування згаданого діяча на міністерській посаді.«Скелети із шафи» тихого Сергія Квіта явно почали вилазити перед розглядом Верховною Радою України пріснопам'ятного «безвізового пакету». Каменем спотикання ледь не став Європейський дослідницький простір, а у ширшому значенні - нова редакція закону про наукову і науково-технічну діяльність. Наскільки мені вдалося зрозуміти суть справи (сам не був свідком внутрішніх дебатів), доблесне МОН намагалося сконцентрувати усі західні наукові вливання лише у вищих навчальних закладах, а решту установ, підприємств і організацій залишити «з носом».

Запахло конфліктом інтересів, згадалося попереднє місце роботи теперішнього Міністра. Розв'язати ситуацію вдалося не без втручання тих, хто платитиме гранти, - наших улюблених європейських партнерів. Саме тоді, начебто, вперше пролунало грізне попередження: «Або-або». Мова недвозначно йшла про заяву на звільнення. Непереборне бажання працювати переважило. Зазначений закон було терміново прийнято у компромісній редакції за скороченою процедурою. Тепер його текст напружено вивчає Президент України. Кажуть, ще можливі варіанти з правками.

А от із Державним вищим навчальним закладом «Міжгалузева академія управління», схоже, усе ясно. Тут розкрився інший бік таланту Сергія Квіта. Пам'ятаєте, він розпочинав свою міністерську діяльність з обіцянки радикально скоротити кількість вузів. Якщо з приватними закладами часто траплявся конкретний облом, то на беззахисних бюджетниках ліквідатори відвели душу.

1 вересня 2015 року у зв'язку з реорганізацією та скороченням штату був звільнений останній працівник Міжгалузевої академії управління. Відбулося її приєднання до Київського національного університету технологій та дизайну. Але це «квіточки», весь смак - у «ягідках». Станом на сьогодні ні юридична особа, що припиняє діяльність, ні правонаступник, не розрахувалися зі співробітниками за період з квітня по вересень 2015 року.

Фактично не виплачено заробітну плату, відпускні та матеріальну допомогу при звільненні на загальну суму близько 1,5 мільйонів гривень. За таких обставин центри зайнятості, куди звертаються десятки звільнених, не можуть призначити їм виплати по безробіттю у повному обсязі, оскільки разом із заборгованістю перед співробітниками не сплачені необхідні страхові внески.

Проте основною фішкою такої безжальної операції «Ліквідація» є те, що хоча відповідні бухгалтерські нарахування були здійснені своєчасно, комісія з реорганізації, очолювана ректором Київського національного університету технологій та дизайну, їх в упор «не бачить». Гроші людей, мовляв, десь загубилися у складній фінансовій звітності при її передачі між суб'єктами господарювання.

Чи, можливо, так і було задумано з метою традиційної для наших часів економії бюджетних коштів? Нагадаємо, поглинання одного державного вищого навчального закладу іншим відбулося за викладеною схемою на підставі рішення Кабінету Міністрів України. Отже, Арсенію Петровичу, невже народ знову кинули напризволяще з Вашого відома? Відповідь стане очевидною, коли ми побачимо хто ж втілюватиме в життя Вашу тезу із виступу перед парламентом 11 грудня 2015 року про освіту як найперший пріоритет подальшої роботи уряду.