В Україні набирає обертів дискусія з приводу легалізації ігрового бізнесу. Але проблема, яку піднімає це конкретне питання, є значно глибшою і стосується суперечності між вигодою «порочного бізнесу» і його морально-ціннісною неприйнятністю для суспільства. Адже аргументи на користь переведення ігрової індустрії в легальне поле методологічно дуже близькі до обґрунтування легалізації легких наркотиків і проституції.

Так чи інакше, вирішальне слово матиме держава, яка цього разу, схоже, рішуче зайняла сторону вигоди. І це зрозуміло, оскільки економічна криза вимагає шукати джерела поповнення бюджету всюди, де це тільки можливо. Однак латання бюджетних дірок сумнівними методами не лише культивує в суспільстві додаткову напругу, але й не створює умов для повноцінного наповнення державної казни. Гральний бізнес в Україні не так давно заборонили через ряд об'єктивних причин. І сьогодні немає жодних підстав стверджувати, що бодай котрась із цих причин усунена, а для роботи казино чи інших ігрових закладів створені кардинально інші умови, які б дозволили уникнути негативних наслідків роботи відповідної індустрії. Відтак наміри легалізувати цей вид підприємницької діяльності є нічим іншим, як прагненням уряду швидко отримати легкі гроші, хай і «порочні».

Тож якщо тенденція буде збережена і Кабмін наповнюватиме бюджет не завдяки структурним реформам, не шляхом стимулювання бізнесу і боротьби з корупцією, а продовжить смикати швидкі гроші з усіх можливих і неможливих місць, то невдовзі в нас можуть з'явитися і легальні борделі, і законні наркотики. Але корупцію цим явно не подолати.