Розмови про те, що Україна повністю перебуває під управлінням інших держав і міжнародних організацій, широко розповсюджені не лише в Москві, але і в нашому суспільстві. Чим частіше ми контактуємо з іноземними партнерами, чуємо їхні заяви, пропозиції і поради, тим голосніше лунають звинувачення української влади у несамостійності та неспроможності самотужки вирішувати, насамперед, макроекономічні проблеми в державі.

Ще більше підбурюють відповідні настрої різного роду застереження Києва від тих чи інших кроків з боку наших союзників, що для когось виглядає як жорсткі ультиматуми і остаточно підтверджує маріонеткову сутність українського уряду. Однак, якщо поглянути на ситуацію без зайвих емоцій, то всі вимоги, «ультиматуми» і «погрози» міжнародних партнерів України навіть при великому бажанні буде вкрай складно прив'язати до маніпуляцій. І при цьому не варто апелювати до жодних цінностей, геополітики, надуманих інтересів і конспірологічних припущень, - лише факти і холодний розрахунок.

Наприклад, США в обмін на фінансову, військову та іншу допомогу вимагають від України не території для своїх військових баз чи трудових колоній, а реформ і боротьби з корупцією. В обмін на ряд політичних та економічних пільг ЄС прагне отримати не дешеву робочу силу і дармові природні ресурси, як дехто вважає, а конкретні ефективні зміни в Україні. Нарешті, МВФ дає нам мільярдні кредити, натомість вимагаючи дотримання певних правил, хай непопулярних, але стандартних для всіх боржників Фонду. І все це ми називаємо шантажем і зовнішнім управлінням? Мені здається, що, враховуючи реальний стан справ у країні і динаміку прогресу ситуації, більшість дій міжнародної спільноти з підтримки України взагалі має характер доброї волі, а не якогось прагматичного розрахунку. Адже допомагати державі, яка фактично перебуває у стані війни, поглинена тіньовою економікою, корупцією і безперебійними політичними скандалами, - це щось на кшталт грандіозного марнотратства. Тим не менше, наші партнери свідомо йдуть на такий ризик в той час, коли ми безвідповідально нівелюємо їх довіру і бажання співпрацювати з нами.

Зрештою, всі балачки про зовнішнє управління можна швидко спростувати. Ми спокійно можемо відмовитися від нав'язаних нам правил гри. Готовий закластися, що при цьому нас ніхто не утримуватиме силоміць і не благатиме піти на поступки. Але й допомагати більше не стануть. Нам слід припинити перекручувати реальність, уявляючи все так, ніби це не Україна є тягарем для своїх союзників, а союзники для України. Розмови про управління ззовні виглядають так, наче в нас є абсолютно всі можливості для самостійної реалізації економічного дива, але підступні кредитори, США і країни ЄС нахабно стримують наш потенціал. Це наївність, яка сьогодні сильно шкодить інтересам держави і українського суспільства.