Живучи у Києві 12 років, часто чув таку приказку: «Коріннні кияни не працюють - вони здають квартири». Особисто переконався у правдивості цього вислову, кілька разів змінюючи житло, перш ніж ми змогли придбати власне. Жодного разу мені не вдалося переконати київських власників житла зареєструвати мене за місцем проживання. «Прописці» (київські ріелтори і власники житла донині цим словом називають реєстрацію) надавалося якесь сакральне значення, через що іногородній міг зареєструватися у Києві, тільки купивши у цьому місті квартиру. Страх перед «пропискою» зберегли навіть українці, які вибралися за межі колишнього Радянського Союзу. Коли я приїхав у Варшаву і питав, як тут з реєстрацією – від співвітчизників чув лише одне - що це неможливо, не варто навіть пробувати. Натомість, власник першого ж житла, де я вирішив поселитися надовго, на моє скромне питання про реєстрацію (мельдунок по-місцевому) одразу погодився. Ми пішли у місцевий орган самоврядування наступного ж дня і подали документи. Пан Яцек (так звуть власника житла, де я поселився) сам заповнив необхідні документи і подав працівникові установи. Впродовж пари хвилин пані перевірила по базі інформацію про власника, зареєструвала заявку, а через тиждень я отримав папірець з номером PESEL - як воно розшифровується я ще не цікавився. Але це аналог нашого податкового ідентифікаційного номера. Жодних штампів ніхто нікуди не ставив. Я просто тепер є у базі, як мешканець квартири у мікрорайоні Wawer. Тепер податки від мене йтимуть в уженд скарбовий цієї дільниці, а з номером PESEL я зміг відкрити рахунок у банку і чимало інших речей важливих зробити. Нині, правда, трохи жорсткішими стали правила. Тепер, щоб замельдували, треба укласти угоду про винаймання житла щонайменше на півроку. Раніше вистачало навіть місяця. До чого увесь цей текст? До того, що те, про що говорять як про неможливе, виявилось можливим. І так на кожному кроці!!! Тому, перш ніж змиритися з чимсь, що, на думку оточення, неможливо, поцікавтесь про всяк випадок особисто, а раптом можливо?

Пошук житла у Варшаві, як і будь-де – робота марудна і потребує швидкої реакції. Хороші пропозиції моментально знаходять своїх споживачів, тому треба моніторити сайти оголошень і одразу телефонувати, бо те, що ось зараз актуально, може через п'ять хвилин вже бути неактуальним.

А часу ж не так багато... Людина зійшла з потяга чи літака, а ще гірше, з автобуса з нічними пригодами на кордоні і хоче поспати... Причому, поспати в уже знятому для себе помешканні. Отут раджу не поспішати та скористатися послугами хостелу. Хостелів у Варшаві – безліч на різний смак. Найбільше мені сподобався костел у центрі міста. Кімната з двома двоярусними ліжками і сусіди міняються щодня. Я там прожив тиждень, перш ніж переселився у стале помешкання. За цей час познайомився з масою цікавих людей. Наприклад, з французом - колишнім кримінальним журналістом з Пакистану, який змушений був втекти з країни і тепер має свою ремонтно-будівельну фірму у Парижі. Переселився у хостел з сусіднього чотиризіркового готелю, бо йому там було нудно самому у номері. А тут ми та усі інші розважалися, ламаючи голову у пошуку англійських слів для спілкування. Інший мій сусід на пару днів - єгиптянин, власник кіоску з кебабом у Катовіцах. Він говорив польською краще за мене, бо і дружина у нього - полька і дочка уже має три роки. А чого ж він, варшав'янин, у хостелі опинився? Посварився з дружиною. День лежав, не рухаючись і слухав музику у навушниках. Потім пару днів сидів з ноутбуком у лаунж-зоні з кимось переписувався. Ще був дивний ізраїльтянин: мовчки ходив по хостелу і довго сидів у туалеті... Не обійшлося там і без наших. Група херсонських хлопців призовного віку пошукали роботу і поїхали за пару днів у сусіднє містечко працювати на м'ясокомбінаті, троє харків'ян, один з яких мандрує світом автостопом, а двоє приїхали на заробітки. Один з них, спробувавши себе на складі книжкового магазину, плюнув на все і поїхав назад у Харків до тата з мамою. А я під враженням, вирішив і собі на тому складі спробувати, бо уже пора було щось робити за гроші - накопичення закінчувались...
Отже, хостел у самому центрі за 30 злотих на добу - це якраз той варіант, коли є час і можливість виспатись і спокійно, без поспіху пошукати собі нормальне житло. Звичайно, можна і не у хостелі. Я знаю пані, яка поселилася у апартаментах на Новому Світі 43 і заплатила за пару днів шість тисяч гривень. Уявляєте, яка це мотивація швидко знайти житло не менш комфортне і набагато дешевше?

Дешевше тридцяти злотих за добу мені не вдалося знайти хостельне житло у Варшаві, хоча я не виключаю, що воно існує. Просто ті, кого таке житло задовольнить, скоріш за все, не є читачами ні цього видання. ні цієї колонки. Тому говоритиму про те, що сам знайшов і що допомагав шукати іншим. У перший приїзд, моніторячи сайт, я знайшов двокімнатну квартиру у районі Wola, де підселився до двох поляків і одного українця: по двоє у кімнаті. Загалом, непогане житло. Близько автобусна зупинка, чистенько, домофон, сучасний ліфт у восьмиповерховому будинку, ціна хороша - 460 злотих... Якби не сусіди. Усі троє курили у приміщенні. І це, здається, була єдина квартира на поверсі, у якій були люди, що курили. Тому сусіди на усіх її мешканців, зокрема, і на мене, дивилися як на потенційних паліїв. На додаток, чудовий бекграунд поляків. Обидвоє - пияки, але один - колишній працівник польського МВС, інспектор поліції, а інший - колишній в'язень пенітенціарного закладу. Сів за розповсюдження наркотиків, за даними екс-поліціянта, а мені сказав, що сидів за грабунок. Тому, більше місяця я у тій квартирі не жив. Від гріха подалі...

Помешкання, у якому я поселився і замельдувався, розташоване далеко від центру. Це взагалі кінець географії. Передмістя Варшави. Але згадайте, що Конча-Заспа - теж передмістя Києва. І там люди з задоволенням живуть. Район, де я живу називається Radość. Недаремно він так називається. Живу у лісі. Птахи цвірінькають, рослини виробляють хлорофіл і повітря тут чудове. Тільки двоє моїх сусідів - поляків курять... Є ще двоє сусідів-українців, один з яких, чернівчанин, має паспорт громадянина Румунії (українське громадянство теж має. Цікаво, чи ведеться українською владою якийсь підрахунок людей з румунськими паспортами на Буковині?) Плачу я за кімнату у двоповерховій чотирикімнатній квартирі з каміном і трьома санвузлами 800 злотих (20 злотих з них - за електрику. Сума ділиться на кількість людей. Нас живе тут 6) А тепер помножте 20 на 6 а потім ту цифру поножте на 5,7 і отримаєте місячну суму у гривнях за електрику) Я ТАКУ СУМУ У КИЄВІ ПЛАЧУ ЗА ПІВРОКУ. Спеціально написав це великими літерами для тих, кому здається, що у нас електрика дорога. Отже, житло, яке я знайшов - компромісний варіант у порівнянні з середньостатистичним київським житлом і це задорого, як для таких умов і таких сусідів. Але, це найдешевше з прийнятного.

Нижча ціна - то уже такий компроміс, на який важко погодитись. Адже людина працює для того, щоб жити, а не навпаки. Крім того, неприйнятні умови проживання призводять до депресії, а отже не сприяють інтеграції іноземця у місцеве середовище.
Близькість залізниці ( до центру доїзд за півгодини) і розташування житла у лісі компенсує інші недоліки.

Це була розповідь про найнижчу прийнятну цінову категорію.

Якщо ж треба житло більш-менш близьке до рівня київського, щоб без компромісів - доведеться викласти щонайменше 1800 злотих у місяць. Звичайно, є і дешевші пропозиції. Але, подивившись з 5 квартир у різних районах у пошуках житла для підприємця, який шукає клієнтів у Польщі, дійшов висновку, що квартири вартістю 1300 злотих мало чим відрізняються за рівнем комфорту від кімнати вартістю 800 злотих. Яскравий приклад: квартира на Празі (правий берег Варшави) пропонована за 1400 злотих розташована... у підвалі. Так, дуже акуратно все зроблено, майстерно використано обмежений простір, але у підвалі!!! 1400 злотих. Квартиру нам показувала москвичка з характерним акцентом. Може, через те така ціна... Кілька варіантів житла подивилися на околицях. Наприклад у селищі Marki пропонують житло з окремим входом у приватному будинку за 1300 злотих. Перше враження - темна нора хтозна-де від центру... Хоча, власник житла - позитивна людина і це якось компенсувало недоліки, але того позитиву на всі недоліки не вистачило. Ну, ще можна пережити, що кімната маленька і меблі старі, що підніматися у те житло треба такими крутими сходами, що вони дуже нагадують драбину... Але друга стрефа... Не надихає. Друга стрефа - це означає, що вартість місячного проїзного на електричку буде на сто злотих дорожче, тобто, 210 злотих. При тому, що буквально зупинка перед тим - то уже перша стрефа і там вартість проїзного - 110 злотих. Я вже колись писав про залізничне сполучення, зокрема і приміське. Тут електрички - дуже важливий транспортний компонент і народ у Варшаву їде з відстані 200 кілометрів на роботу і з роботи щодня. Електрички тут - це не розвалюхи у яких торгують, просять, співають, як це у Києві. Тут все цивілізовано, бо є конкуренція. Колії державні, перевізники - і державні, і приватні.

Ну і на завершення про житло яке у пакеті пропонує роботодавець. Я бачив одну таку нору. Мій висновок: житло від роботодавця - це пропозиція для рабів. (якщо це не житло у селі у одній хаті з роботодавцями і вас там небагато)

Якщо маєте бажання жити у кімнаті на десятьох, де дев'ятеро не митимуться, матюкатимуться, крастимуть ваші речі і куритимуть у місці де сплять та щодня бухатимуть по-чорному - пропозиція житла від роботодавця вам підйде. Якщо ж таке вам не підходить - не раджу погоджуватись.
У наступному тексті на численні запити детально опишу роботу, яка годиться для новоприбулих українців: тут постійно потрібні люди, молодий колектив, позитивне ставлення до іноземців, різноманітні варіанти працевлаштування, зокрема і офіційні папери, потрібні для карти побиту. Тут вчать безкоштовно та ще й платять працівникові за день навчання, тут є можливість вивчити польську мову, щодня спілкуючись з поляками. Крім того,

90 відсотків українців, які працюють на цій роботі - інтелігентні, цікаві, доброзичливі, гармонійні люди. І польські керівники це бачать та цінують. Більше того, нещодавно один з українців теж отримав керівну роботу у цьому місці. Але про все це - у наступній частині.