Цікаво, чи всі знають, коли відбувся перехід від феодалізму до епохи просвітництва? Не кваптесь називати роки, все одно промахнетесь.

Перехід від феодалізму до просвітництва - це усвідомлення того, що народ має суб'єктність, і що народ має право на свою країну.

Як було до того? Суб'єктність мала тільки особистість, адже тільки вона може мати інтереси, бажання, зацікавлення і так далі.

Відповідно, джерелом влади могла бути тільки "альфа-особистість" в даній країні. Називайте її як хочете, королем, імператором, диктатором, та хоч Великим і Пожиттєвим Шефом, тік-так, тік-так, кукареку.

Головне, що він був джерелом влади - чисто практично, бо мав можливість нав'язати свою волю і свої інтереси іншим. Це називалось абсолютною монархією.

Джерелом влади також могли бути групи особистостей, які між собою домовлялись про розподіл повноважень, чи про розподіл сфер впливу. Теж, чисто з практичної причини, адже вони мали ресурси нав'язувати свою волю іншим - хоч і не могли нав'язати її одне одному. Такий лад називається олігархією. Іноді вона користувалась фасадом у вигляді короля чи президента, які самі нічого не вирішували по факту, а лише озвучували прийняті в Зоряній Палаті рішення. Фасадом може бути і виборча система, теж контрольована засобами олігархії, а тому цілком передбачувана в плані того, хто прийде до влади.

Олігархія не така нова як вважається. Це навіть не феномен пострадянських держав. Першою олігархічною країною був Карфаген.

Можете подивитись в довіднику, коли існувала ця держава. Там навіть існувала практика підкупу виборців - в круг олігархії попадав той, хто вправніше, швидше і більше накупить собі голосів. Причому це було цілком офіційно.

Влада в обох цих варіантах розглядалась як род окупаційної адміністрації, який забезпечував контроль завойовників (еліти) над переможеними (населенням даної країни). Переможені розцінювались як раби, які можуть тільки виконувати постанови можновладців, без усяких протестів. Протест прирівнювався до повстання і розцінювався як початок військових дій. Податки, безумовно, платились тільки примусово і тільки тими, хто не належав до еліти. Себто, звичайним населенням країни - яке було, правильно, рабами завойовників.

Епоха феодалізму скінчилась в два етапи.

Першим етапом була на перший погляд прохідна теологічна дискусія. Сталось це в Саламанці, де жили двоє теологів, Франціск де Вітторіа та Франціск Суарес. Ці двоє вперше заперечили теорію "божественного права королів" (яке легітимізувало "альфа-особистостей" як абсолютне джерело влади), і натомість висунули постулат - що ніякий король чи імператор не має юрисдикції над людськими душами. На це має право тільки персонально Господь Бог, і Папа Римський - останній тільки тимчасово, і тільки в певних рамках. Сталось це - страшно сказати - наприкінці XV ст. в Іспанії.

От саме звідти беруть своє походження слова Декларації Незалежності США:

* * *
Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невідбірними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя
* * *
Двісті років людству знадобилось на усвідомлення того, що люди в країні не діляться на рабів і на всевладних рабовласників.
Це була ремарочка. Продовжуємо далі.

Так от другим етапом була поява теорії "народного суверенітету". Тобто, уявлення про те, що суб'єктність має не лише особистість, а й спільнота. Зробив це англійський філософ Томас Гоббс, який вперше заявив, що джерелом влади є народ.

У англійців теорії не сильно розходились із життям. Вже під час "Славної революції" 1688 р. в Англії вперше король не встановлював свою владу грубою силою, а був _обраний_ парламентом - який репрезентував англійське суспільство. Ось звідки взялись наступні слова Декларації Незалежності США:
* * *
що уряди встановлюються між людьми на те, щоб забезпечувати ці права, а влада урядів походить із згоди тих, ким вони управляють;

що в кожному випадку, коли якась форма правління стає згубною для такої мети, народ має право змінити або скасувати її і встановити новий уряд, спираючись на такі принципи та організовуючи його владу в такі способи, які видаються народу найдоцільнішими для осягнення своєї безпеки і щастя.
* * *
Знову ж таки, сто років минуло, щоб люди усвідомили - влада і народ це не окремі речі. Що влада має встановлюватись народом для своєї безпеки і щастя - а не групою завойовників для того, щоб забезпечувати свої приватні забаганки і потреби, обдираючи завойоване ними населення.

А тепер спробуйте для себе дати відповіді на два питання:

- як назвати людей, які пропагандують відмову від поняття суб'єктності народа (бо він не має потреб та інтересів), і повернутись до виключної суб'єктності приватної особи і її приватних інтересів;

- як назвати людей, які вважають, що держава - окремо, а народ - окремо, і що навіть в демократичних державах уряд розпоряджається людьми як рабами і ресурсом для задоволення потреб переможця;

- як назвати людей, які заявляють, що тільки окрема людина здатна діяти в напрямку реалізації своїх потреб.