Ще одна причина деградації директорського корпусу полягає в тому, що в існуючій освітній вертикалі люди з компетенціями значно вище, ніж керівник над ними, довго не утримуються на своїх посадах. Відбувається негативне прополювання: вирубують найкращих, даючи простір для розростання «бур'янів». Як наслідок такого «культивування» посередності, ми маємо дуже низькокваліфікований і вкрай некомпетентний директорський загал.

Така «спільнота» не здатна не тільки до осмислених колективних дій у напрямку реформування шкільної освіти, а і навіть до проектного мислення на рівні окремого навчального закладу. Ніде у світі людей, які відверто демонструють свій непрофесіоналізм не ставлять до керма шкільного чи університетського «Титаніка». У нас ставлять! Звідси і наслідок: «маємо, що маємо».

І головна проблема полягає не в неефективному управлінні системою освіти. Щоб зрозуміти наскільки ефективна та чи інша система, потрібно знати її справжню мету. Українська система освіти виглядає неефективною, тільки у випадку, якщо приймати за даність, її публічно задекларовану у чинному Законі «Про освіту» мету: «всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями».

Однак це не означає, що мета освіти у нас саме така.

Якщо ж оцінити вітчизняну систему освіти, визнавши, що в реальності головною її метою є забезпечення інтересів правлячої верхівки(збереження відсталої олігархічної економіки,блокування соціальних ліфтів,амортизація безробіття, культивування примітивної системи цінностей і т. і.), система постає досить ефективною.