Ось і настав 2016 рік. Яким він буде в українській політиці? Уявляю свою версію політичного прогнозу-2016 виходячи з тих завдань і проблем, які належить вирішувати українським політикам цього року, і тих факторів і тенденцій у вітчизняній та міжнародній політиці, які будуть впливати на політичні процеси в нашій країні. Про це у своєму блозі на сайті "Новое Время" пише політолог Володимир Фесенко.

Іронія нинішньої політичної ситуації полягає в тому, що в 2016 році належить вирішувати ті ж задачі, що і в 2015-му, необхідно буде виконувати роботу, незроблену або незавершену до кінця минулого року. Йдеться про реформи, боротьбу з корупцією, встановлення миру в зоні військово-політичного конфлікту на сході України.

Цілий ряд реформ розпочато, або законодавчо визначено, але вирішальним періодом їх реалізації стане 2016 рік: реформування системи МВС, прокуратури, судової системи, державної служби, запуск нових антикорупційних інституцій і т. д. Фактично, в 2016 році належить сформувати якісно нову правоохоронну систему країни. Активніше доведеться займатися економічними реформами. Насамперед, необхідно визначитися з вмістом податкової реформи. Але не можна сподіватися лише на податкову лібералізацію. Доцільно вже в 2016 році починати роботу над формуванням нових драйверів економічного зростання. Падіння вітчизняної економіки припинилося.

Але в 2016 році ми будемо не виходити, а виповзати з економічної кризи останніх двох років. За прогнозами економістів, зростання економіки складе 1,5-2%. Це, звичайно, краще, ніж продовження економічної рецесії, але дуже мало для того, щоб наші люди відчули поліпшення свого соціального становища. У соціальному секторі, зокрема, у галузі охорони здоров'я, також треба визначатися з напрямком і змістом реформ.

Але в проведенні реформ ми будемо йти традиційної траєкторією української політики - крок вперед, крок в сторону, топтання на місці, потім знову рух вперед. Періодично можливі кроки назад. Така ось "закарлюка" українських реформ.

Вперед у бік реформ нас будуть підштовхувати тиск наших міжнародних партнерів, назрілі й перезрілі внутрішні проблеми, почасти - громадська думка (точніше, публічна позиція найактивнішої частини громадських організацій та експертного середовища), а також зусилля окремих реформаторів у керівництві країни (яких, на жаль, вкрай мало).

Фактори стримування реформ традиційні: інерція і зашкарублість бюрократичної системи, страх непередбачуваних наслідків реформ і критичної реакції консервативно налаштованої частини суспільства, домінування соціально-патерналістських установок у відносної більшості українських громадян, махровий популізм значної частини політичного класу країни і низки провідних політиків країни, гострий дефіцит реальних реформаторів у системі державного управління, і, звичайно ж, величезні масштаби корупції.

Боротьба з корупцією (десь показушна, десь реальна, але в обох випадках - скандально-суперечлива) стане одним з головних трендів 2016 р. в Україні. І справа не в гучній антикорупційній риторики Міхеїла Саакашвілі і його форумів (хоча і вони відіграють помітну роль як чинника суспільного тиску). Набагато більше я покладаю надій на нові антикорупційні інститути та антикорупційні наслідки загострення політичної та міжвідомчої боротьби в правоохоронній системі.

Керівництву Національного Антикорупційного Бюро України (НАБУ) і його детективам доведеться показувати "товар обличчям", виправдовувати високі суспільні очікування. Навряд чи вони виправдаються повністю. Але я все ж сподіваюся на амбіції деяких з молодих керівників НАБУ та Антикорупційної прокуратури та окремих детективів НАБУ.

Для зацікавлених (насамперед у самому НАБУ) наведу один дуже показовий історично приклад. У 1930-ті рр. молодий нью-йоркський прокурор Томас Едмунд Дьюї прославився на ниві боротьби з організованою злочинністю і корупцією. У 1943 р. він був обраний губернатором штату Нью-Йорк і пропрацював на цій посаді 12 років. Двічі балотувався на пост президента США від Республіканської партії. Але тоді була епоха демократів, і в перший раз він програв самому Франкліну Делано Рузвельту. Тим не менш, Дьюї залишив величезний слід в американській історії, в тому числі ставши героєм цілого ряду книг і кінофільмів. Так що, хлопці з НАБУ, дерзайте. Антикорупційних розслідувань напевно будуть перешкоджати "дядьки з великих кабінетів". В цьому випадку слід надавати конфлікти розголосу в якості самозахисту і просування слідства.

Ймовірно, у 2016 році ми побачимо ланцюгову реакцію зустрічних антикорупційних ударів, наприклад, МВС проти Генпрокуратури, на арешти людей з команди Яценюка може послідувати удар по деяким із спонсорів Саакашвілі і так далі. Попутно, можуть зачепити когось із Блоку Порошенка, а також з інших політичних сил, як коаліційних, так і опозиційних. Керівництво країни змушене буде в такому разі когось приносити в жертву "Антикорупційному Молоху". Неминуче будуть виникати проблеми в судовій фазі антикорупційних справ, але це стане додатковим стимулом у просуванні судової реформи і люстрацію суддівського корпусу.

Чого я побоююся, так це політичного забалакування боротьби з корупцією, політичної девальвації даної проблеми. Звичайно, можна вдарити по корупції "антикорупційними форумами". Хтось політично підніметься на цій хвилі (і ми здогадуємося, хто), буде громадський тиск на керівництво країни і правоохоронні органи. Але взаємні гучні звинувачення в корупції можуть сформувати у більшості наших співгромадян стійкий негативний стереотип по відношенню до всіх політиків - "вони всі злодії".

І все ж, безладно, хаотично, недостатньо ефективно, але ми поступово будемо рухатися вперед і в боротьбі з корупцією, і в проведенні реформ. У 2016 р. не варто чекати кардинального перелому на цих напрямках державної політики, але відчутний прогрес буде.

Чи принесе нам 2016 рік довгоочікуваний мир? Хотілося б дати на це питання позитивну відповідь. Але боюся, що і в 2016 році ситуація на військових і дипломатичних фронтах буде приблизно такою ж, що і в 2015-му. Швидше за все, продовжиться і тенденція до поступового замороження конфлікту на території Донбасу. Повноцінного миру не буде, але, можливо, війни стане ще менше.

Ситуація з мирним врегулюванням цього конфлікту може розвиватися за різними сценаріями.

Франція і особливо Німеччина, яка в 2016 р. буде головувати в ОБСЄ, докладуть максимум зусиль для того, щоб в 2016 р. в окремих районах Донецької і Луганської областей відбулися місцеві вибори за українським законом (у компромісній версії, розробленої в Мінську) і стандартам ОБСЄ. Можливість цього сценарію залежить від готовності Росії і сепаратистів до серйозних поступок в питанні про умови проведення виборів і виведення російських військових з зони конфлікту. Хто знає, може економічна криза в Росії підштовхне Путіна до подібних поступок? Але навіть якщо і дійде до виборів в зоні конфлікту, цей процес може бути зірваний в будь-якій його фазі через провокації та порушення раніше взятих зобов'язань з боку Росії і сепаратистів.

Можуть виникнути проблеми і з боку України. З високою ймовірністю депутати парламенту можуть не ухвалити у другому читанні конституційний законопроект про децентралізацію. Це не перерве мінський переговорний процес, але посилить критику на адресу України і навіть може привести до рішення ЄС про корекції (деяке пом'якшення) санкцій щодо Росії. Але тоді й в Україні різко зросте неприйняття Мінських угод. Якщо у Мінську будуть напрацьовані певні компроміси з місцевих виборів у Донбасі та амністії для сепаратистів, то відповідні законодавчі ініціативи можуть бути не підтримані Верховною Радою України. Тоді можливі стагнація і навіть глухий кут у мінському переговорному процесі.

Чи можливий Мінськ-3 або інші нові угоди про врегулювання конфлікту на сході України? Теоретично так, але тільки в разі повного і остаточного провалу Мінська-2 (наприклад, у разі нової ескалації конфлікту або повного провалу політичної формули його врегулювання) і, якщо Меркель на це погодиться. Поки імовірніший сценарій "повзучої реалізації Мінських угод" - повільного, з постійними збоями і затримками, виконання окремих пунктів друге Мінських угод. Німеччина і Франція намагаються вичавити з Мінська-2 все, що тільки можливо.

На чому базується мій відносний песимізм щодо повноцінної реалізації Мінських угод? Україна не піде на реінтеграцію Донбасу на російських умовах (тобто при збереженні ДНР і ЛНР). А Росія не здасть сепаратистські республіки просто так. Найголовніше - Путіну невигідне повне припинення цього конфлікту. З його допомогою на Донбасі Росія й далі здійснюватиме тиск на Україну і вестиме переговорну гру із Заходом. Повністю врегульований конфлікт в Донбасі позбавляє Путіна цих козирів. Але і починати нову велику війну в Донбасі для Росії також не вигідно. Це повністю зламає всю дипломатичну гру з Заходом, яку Путін веде вже понад рік. До того ж легкої і швидкої перемоги в новій війні не вийде. Обороноздатність України за останній рік суттєво зросла. Тому велика ймовірність збереження військово-політичного статус-кво в зоні конфлікту на сході України і в 2016 році.

Дві головні внутрішньополітичні інтриги 2016 року - чи відбудуться зміна уряду і дострокові парламентські вибори? Знову відкладені питання.

Ризикну припустити, що з високим ступенем імовірності вже в першій половині 2016 року у нас буде новий уряд з новим прем'єр-міністром. Хоча, можливо, в кінці січня - лютому 2016 р. відбудеться часткове оновлення уряду. Але Яценюк на посаді прем'єра став таким баластом для нинішньої влади, і таким гострим політичним подразником для громадської думки, що його доведеться міняти. Питання лише в часі та обставинах заміни уряду. Напевно це буде пов'язане з деяким переформатування парламентської коаліції і навіть певним зміною політичної структури Верховної Ради.

Ймовірність дострокових парламентських виборів відносно невисока. Якщо вони і відбудуться, то не раніше ніж восени 2016-го. і тільки якщо на це погодиться Президент Порошенко (або не зможе цьому протистояти).

Досить імовірно, що 2016-й стане для української політики роком Саакашвілі. Ось тільки оцінка його політичної діяльності буде дуже неоднозначною. Не виключено, що Саакашвілі виявиться в складі нового уряду, але тільки якщо його головою не буде Арсеній Яценюк. Прем'єрство Саакашвілі поки що видається малоймовірним. Занадто це ризиковано і для президента і для багатьох політичних сил в парламенті. Треба враховувати, що темпераментний і конфліктний Міхеїл Саакашвілі на посту прем'єр-міністра - це прямий шлях до гострої політичної кризи в Україні. Але широкий, дуже строкатий і внутрішньо суперечливий набір політичних сил почне гру на прем'єрство Саакашвілі. Не менш широке і неоднорідне коло противників Саакашвілі почне кампанію з його дискредитації, зокрема через виявлення його спонсорів з сумнівною репутацією. Що точно можна прогнозувати, так це численні скандали.