В Україні жахлива маса людей, що мертвою хваткою вчепилися в роль історичної жертви, і буквально живе цією руйнівною енергією, щедро роздаючи її імпульси навколо себе.

У них є напоготові зручні виправдання всьому, шо сталося в історичній ретроспективі. Вони з готовністю оспівують та популяризують втрати та поразки, постійно посилаються на чиюсь зраду та підступ. Вони готові сумувати та плакати, чекати на чергову підлість від когось, кому вони знову повірили. А вірити вони схильні знову тим, хто знову зарядить їм повні баки ТАКОГО СОЛОДКОГО ВІДЧУТТЯ ЖАЛЮ ДО СЕБЕ.

Може досить?.. Може час якось змінитися? Ми дітей так само будемо шмарклями та виправданнями чиєюсь злою волею ростити?.. І шо тоді виросте?..

Треба змінювати себе. До історичного досвіду треба ставитися сухо, беручи виключно найкорисніше, і берегти пам'ять про нашу силу, роблячи уроки з ганебних поразок. Уявлення про себе як переможця найкраще підживлюється ПЕРЕМОГАМИ СЬОГОДНІ, а не легендами про колишні часи, в яких хто тільки чим не колупався.