П'ять років тому столичне видавництво «Ярославів Вал» опублікувало роман Юрія Щербака «Час смертохристів: Міражі 2077 року». З погляду форми це - динамічний трилер, у якому український розвідник Ігор Гайдук (з рисами супермена й улюбленця жінок) намагається рятувати Україну і світ, які опиняються на межі загибелі. Водночас - це типова антиутопія. Світ 2077 року (після Третьої і перед початком Четвертої глобальної війни) поділено між кількома суперпотугами. Європа в занепаді. Зокрема, війська Франко-Арабського халіфату тримають в облозі Париж. Азію поділено між Піднебесною народно-демократичною імперією й агресивною ісламсько-монгольською Чорною Ордою, яка підім'яла рештки Росії, влаштувавши в Москві кривавий курбан-байрам. Зацілілий шматок Ізраїлю (зі столицею в Хайфі - бо іранськими ядерними бомбами знищено Єрусалим і Тель-Авів) відгородився від мусульманського світу смугою радіоактивних пустель...

Вельми похмура, не надто політкоректна, водночас багато в чому гротескно-саркастична візія можливого майбутнього, чи не так? А разом із тим це - роман-попередження, в якому знаний письменник, науковець і дипломат фіксує побачені ним небезпечні тенденції сьогодення у їхньому розвитку. І ці тенденції, схоже, стають все більшою реальністю буквально на наших очах.

...Новорічні події у Кельні (ФРН) стали надбанням широкої громадськості. На них змушені реагувати політики, про них ведуть мову мас-медіа, на них реагує поліція. Надто масовими і надто брутальними були ці події, щоби їх замовчати (як спробували спочатку владні кола Німеччини), надто серйозні наслідки вони вже потягнули за собою і, найшвидше, ще потягнуть. Більше того: схожі, тільки менш масштабні події, за даним поліції, відбулися одночасно у Берліні, Гамбурзі, Дюссельдорфі та Штутгарті.

Авторитетна газета Bild опублікувала доповідь поліції Кельна, в якій детально описується, що саме сталося в місті в новорічну ніч.

Згідно з доповіддю, близько тисячі молодиків (за зовнішністю - вихідці з Близького Сходу та Північної Африки) зібралося на площі біля вокзалу, запускали феєрверки в перехожих, кидали пляшки в поліцію, а також здійснювали сексуальні домагання до жінок і дівчат у прилеглій місцевості (вже є понад 120 заяв про такі домагання та дві заяви про зґвалтування, а також заяви про пограбування та побиття). Поліція спробувала зачистити площу, проте безчинства не припинилися, а тільки змінили місце - вони коїлися тепер у приміщенні вокзалу та на рейках залізниці. Порушники ігнорували заборони поліцейських, справляли малу потребу в будівлі вокзалу, спали на лавках і на підлозі, перелазили з одного перону на інший по залізничному полотну, погрожували свідкам і потерпілим, йдеться в поліцейській доповіді.

Поліція не змогла оперативно реагувати на напади і сексуальні домагання. «Через велике число таких учинків, служби правопорядку обмежилися відновленням спокійної обстановки й іншими найнеобхіднішими заходами. Оскільки неможливо було допомогти кожній жертві й оперативно затримати зловмисників, поліцейські були на межі відчаю», - сказано у доповіді.

Наразі поліція аналізує соціальні мережі, а також відеозаписи та фотографії, зроблені в новорічну ніч на привокзальній площі. Проте ідентифікувати в натовпі зловмисників украй складно, зазначають правоохоронці. При цьому поліція вважає, що зловмисники діяли за попередньою змовою. «Коли тисячі чоловіків з Північної Африки збираються в одному місці, це не може бути випадковістю», - вважають автори доповіді. При цьому більшість нападників у Кельні, за даними поліції, перебувала в стані алкогольного сп'яніння та наркотичного «кайфу». Хоча, додам від себе, в алкогольне сп'яніння віриться мало, враховуючи специфіку нападників, а у наркотичний «кайф» - цілком...

Не стану коментувати заяви німецьких урядовців і політиків з цього приводу, зазначу лише, що вони мають дещо розгублений характер. І справді: аж ніяк ці урядовці та політики не уявляли, що серед переселенців з ісламського світу (а торік до Німеччини їх число збільшилося на мільйон сто тисяч осіб) знайдеться достатньо велике число здатних до самоорганізації ненависників усього європейського й цивілізованого - ненависників, які водночас хочуть користуватися всіма благами, що може надати їм Європа. Причому це зовсім не терористи - ті б діяли зовсім інакше, щоби вбити якомога більше «кяфірів», себто «невірних». Це, найшвидше, «просто» плебс із числа чи то новоприбулих, чи то більш давніх переселенців - але плебс ідейний, а відтак - потенційні рекрути війська ісламістських терористів та їхній «тил».

Звісно, тисяча нападників у Кельні - це лише 0,1% від числа новоприбулих до Німеччини. І навіть якщо врахувати їхніх переконаних симпатиків і людей старшого віку, які не взяли участі в погромницьких акціях у цьому та інших містах - це тільки 1-2% від переселенців. Але ж на момент, коли відставний єфрейтор Адольф Гітлер вступив до цілком легальної Німецької робітничої партії (майбутньої НСДАП), там було тільки кілька десятків членів, а сам він отримав партквиток під «щасливим» номером сім...

Тим часом «дзвіночки» про небезпеку радикального ісламізму, який нехтує європейськими нормами та є базою тероризму, давно вже чутно тим, хто хоче їх чути. От, скажімо, днями французька поліція радісно відрапортувала, що на цей Новий рік у Франції (в основному в Парижі) спалено «лише» 940 автомобілів, тоді як на минуле новорічне свято число спалених авто сягнуло 1067... Що ж, очевидно, заходи безпеки після останніх терактів у Парижі далися взнаки; але не забуваймо, що п'ять років тому число спалених авто було майже вдесятеро меншим - 117. Ну, а хто створив цю «народну традицію» і хто є паліями, добре відомо: переселенці з Північної Африки, які цим висловлюють свій «протест» проти «поліцейського режиму»... Агов, де принцип недоторканності приватної власності, на якому зросла сучасна європейська цивілізація? Він забутий, коли йдеться про агресивний плебс з числа радикальних ісламістів - мовляв, треба бути делікатними, не можна жорстоко поводитися з переселенцями...

Ба більше: коли не так давно мер міста Без'є, засновник і колишній лідер «Репортерів без кордонів» Робер Менар опублікував у муніципальній газеті факти щодо негідної поведінки частини мігрантів і ялової політики центральної влади, то він став об'єктом звинувачень у расизмі та фашизмі.

А Менар лише констатував, що сирійські переселенці самочинно захопили соціальне житло, виламавши замки у квартирах, а тепер незаконно користуються водою й електроенергією та вимагають, щоб їхнім дітям забезпечили навчання у школах. У даному разі йдеться про комунальну власність, створену за рахунок сплачених жителями міста податків, яку, виявляється, декому дозволено загарбати... А ще Менар опублікував дані про місцевий центр для переселенців: за чотири роки 87% з 399 прохань про надання притулку були відхилені, але при цьому жодного з переселенців не вислано з Франції, як того вимагає закон, натомість усі вони продовжують користуватися соціальними пільгами.

Менар вважає, що атака на нього - це «чергове підтвердження заборони відкритого обговорення багатьох питань у нашій країні», бо замість такого обговорення у мас-медіа чути лише вигуки: «Нечувано! Ганебно! Ультраправий радикалізм!». Розмірковуючи про позицію Менара, журналіст зі США Роберт Меррі ставить логічне запинання: «Чому ми звемо «ультраправим екстремізмом» бажання людини зберегти свої культурні традиції, але не називаємо екстремізмом бажання знищити ці традиції чи байдужість до їхньої долі?».

На тлі таких умонастроїв навряд чи почутим лишився й інший «дзвінок»: 2014 року за Марін Ле Пен і її партію проголосувало 8% мусульман Франції, а, скажімо, у паризькому пригороді Сен-Дені, населеному в основному саме вихідцями з Північної Африки - аж 20%.

Мотивація цих людей проста: вони втекли зі своїх країн від панування радикальних ісламістів, щоб жити по-цивілізованому, а їх знову віддають під владу таких же ісламістів, і їхні авто, куплені на зібрані по франку кошти, теж палають у новорічні ночі. Ці люди, тобто інтегровані у французьке суспільство мусульмани, вбачають у партії Ле Пен менше зло в порівнянні з чинною владою, що потурає ісламістам...

Отож іще трохи руху в тому ж напрямі - і Франція має шанси стати ареною протистояння двох неототалітарних сил - ісламістів і нацфронтівців, як свого часу Німеччина - партій Гітлера та Тельмана, а низка інших європейських країн - місцем конфліктів такого ж типу (не даремно на Новий рік прийшли й повідомлення про підпали кількох мечетей у Європі). Тож антиутопія Юрія Щербака, на жаль, може перетворитися на брутальну реальність - і раніше, ніж це зазначено у романі, якщо боротьба з тоталітаризмом - яких би форм, часом химерних, він не набував - не вестиметься у Європі належним чином.